Вкрадені гармати часів Кримської війни знайшлися на базі Януковича

Дві старовинні гармати часів Кримської війни 1854-1856 років, які були вкрадені з причалу в Артилерійській бухті Севастополя, знайшлися на території бази відпочинку "Мис Айя", котра приватизована сім’єю Віктора Януковича.

Про це повідомляє "Лівий берег".

Гармати, які були свідками Кримської війни 1854-56 років, було піднято з дна моря, відреставровано і встановлено в публічному місці – на причалі поряд із рестораном "Рибальський стан".

В листопаді 2010 року вони зникли. Перед цим Севастопольський морський торговельний порт почав вимагати від ресторану прибрати з причалу гармати, які нібито заважають суднам швартуватися до причалу.

Після цієї вимоги місцевий музей хотів їх забрати для своєї експозиції. Однак працівники СБУ заборонили, мотивуючи це тим, що гармати є народним надбанням й окрасою Севастополя. Потім гармати зникли.

Тепер гармати знайшлися на території бази відпочинку "Мис Айя", яку свого часу приватизували ті ж фірми, що брали участь у приватизації "Межигір’я" Януковича.

База автодорожників "Мис Айя" була приватизована через Фонд держмайна у 2007 році, коли Янукович був прем’єр-міністром.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.