Українська правда
Історична правда

Голод-1833 і Голодомор-1933: відчуймо різницю в політиці влади

17.06.2011 _ Володимир Пархоменко
Версія для друку

Вже загальновідомо, що голод на території України бував і раніше, але Голодомором він cтав тільки в 1933-му, за комуністів. Давайте порівняємо дії царського уряду у 1833-му і радянської влади через 100 років.

В журналі "Киевская старина" від листопада 1886 року автору трапилася на очі стаття М.Добротворського "Голод в Полтавской губернии в 1833 и 34 гг. и меры, принятые против него", побудована на матеріалах звіту генерал-губернатора Полтавщини Рєпніна імператорові Ніколаю Першому.

Думаю, читачам буде цікаво порівняти політику царської адміністрації щодо голодуючого селянства та відому вже поведінку комуністичного уряду СССР в схожій ситуації.

Отже, голоду 1833-го в Полтавській губернії передували трирічний неврожай, а крім нього - чергова російсько-турецька війна, холера, падіж худоби. Протягом квітня-червня того року не випадало дощів, тому озимина зовсім висохла, а ярина ледве зійшла. Зрештою, селянам нічого не лишилося, як скосити такі "хліба" на корм худобі. Оскільки й поміщицькі запаси зерна виявилися вкрай незначними, постала реальна загроза катастрофічного голоду вже в найближчі місяці.

В цих умовах генерал-губернатор Ніколай Рєпнін, який "цілком симпатизував населенню керованого ним краю", вжив низку заходів, спрямованих на те, щоб, якщо не уникнути біди, то хоча б пом'якшити її перебіг і наслідки.

Перш за все, на його клопотання царським указом за межі Полтавської губернії було виведено війська, там розквартировані - це зменшило навантаження на ринок харчів. Крім того, Рєпніну на перші заходи проти голоду імперським урядом було виділено 500 тисяч рублів, а йому було запропоновано особисто об'їхати територію ввіреного краю і подати до Петербурга ґрунтовні пропозиції щодо запобігання голоду.

Для порівняння згадаймо, що Сталін і слухати не хотів про загрозу голоду в Україні від надмірних вилучень хліба, а першого секретаря Харківського обкому Терехова, який повідомив його про масову смертність серед українських селян, назвав "казкарем".

Доноси, самогон і байдужість до майна. Як Голодомор змінив життєвий уклад села

Об'їхавши губернію, Рєпнін з'ясував, що в найзагрозливішому становищі перебувають п'ять повітів - Полтавський, Костянтиноградський, Кобеляцький, Кременчуцький і Гадяцький. В інших повітах проблеми також були, але не такі великі.

За повідомленнями повітових начальств, допомоги потребували 617.525 душ, загальна потреба за підрахунками складала 35.728 четвертей хліба (одна чверть - біля 210 л).

За допомогою повітових предводителів дворянства (це як пізніші перші секретарі райкомів, тільки на громадських засадах) і земських справників (аналоги теперішніх начальників райвідділів міліції), а також своїх чиновників, Рєпнін ретельно перевірив ці цифри і визначив, що першочергової допомоги потребують 219.278 осіб.

На допомогу їм він додатково до вже отриманого витребував від державної казни 3.365.197 руб. 971/2 коп., а також з продовольчого фонду Полтавської губернії 1.709.197 руб. 801/4 коп..

Пам'ятаємо, що уряд комуністів у 1932-1933 роках не тільки не надавав допомоги голодуючим селянам України, а ще й продовжував викачувати з них хліб для районів, що не голодували, та для зарубіжних поставок.

Історик Тімоті Снайдер: "Україна була найбільш смертоносним місцем"

В 1833 році з населення Полтавщини найбільшої нужди зазнавали безземельні козаки. Раніше вони збирали хліб на полях багатих козаків і поміщиків за третину або четвертину врожаю, але в умовах недороду і загрози голоду великі та середні землевласники зібрали той бідний врожай на своїх полях самотужки і безземельним нічого не дісталося. В такому ж становищі перебували і кріпаки.

В цій ситуації Рєпнін виклопотав від царського уряду ще й грошові позички поміщикам для придбання хліба. Потім, наприкінці серпня того ж року, він зобов'язав поміщиків харчувати своїх селян під час голоду, при цьому спонукаючи їх, селян, до роботи, щоб утримати від старцювання. А якщо хтось залишить свого селянина без засобів до існування, вижене його з дому і той сам прогодує себе під час голоду, то такі селяни будуть звільнені з кріпацтва.

Століттям пізніше "робітничо-селянську" державу комуністів доля голодуючих українських селян не турбувала. Навпаки, у багатьох жертв та зовнішніх спостерігачів склалося тоді враження, що метою Москви є очищення території України від українців.

Голодомор був геноцидом. Так вважав автор терміну "геноцид"

Вживаючи заходів щодо закупівель хліба в урожайних регіонах за якомога дешевшою ціною, Рєпнін звернув увагу на випадки нападів місцевого населення на скупщиків. Тому наказано було місцевим поліціям забезпечувати продаж життєво-важливих продуктів на торгах і базарах до полудня лише місцевим жителям, а потім вже й іншим.

Крім того, для запобігання зосередженню великих обсягів хліба в одних руках передбачені були суворі стягнення за скупку. Водночас, щоби збільшити ресурси хліба на харчування, доручено було предводителям дворянства, зібравши відомості про запаси хліба у місцевих поміщиків, спонукати останніх обмежити винокуріння та пустити свій хліб у продаж, не зловживаючи підвищенням ціни.

Селяни ж УРСР під час Голодомору могли придбати буханку хліба хіба через мережу Торгсін за зароблені ними ще за царизму золоті речі.

 В обмін на дорогоцінні метали українці отримували такі ордери. "Товари із міських підприємств "Торгового синдикату" - це звичайні крупи, цукор та інші продукти. Торгсіни діяли з 1931 до 1936 рр, забезпечивши радянську економіку валютою, необхідною для проведення індустріалізації. Цей ордер - 1932 року з Білої Церкви. За ним - чийсь голод, сльози, а можливо, і смерть. Фото: bonistika.ru

Головними хлібними ринками на той час зробилися три повітових центри: Лохвиця, куди завозився хліб з Орловської та Курської губерній; Переяслав (належав тоді до Полтавської губернії), куди доставлявся хліб з Київської та Мінської губерній, та Кременчук, куди доправлявся хліб по Дніпру.

У цих містах здійснювалися як приватні, так і казенні закупівлі хліба. Щоб знижувати в них ціну на хліб, казенні комісіонери, призначені губернатором з числа відомих йому своєю чесністю чиновників і купців, скупали в різних місцях хліб і доправляли його до Переяслава, Кременчука і до Лубен - як міста, розташованого в центрі губернії. При цьому щоразу визначалися ціни, вище яких комісіонери не могли платити без особливого дозволу з Полтави.

Банда Гапки. Як грабували на Полтавщині у часи Котляревського

Всього таким чином було куплено жита 1.939.986 пудів, гречки 352.253 пуди, пшениці 167.377 пудів, ячменю 112.986 пудів і вівса 83.679 пудів - усього на суму 3.185.498 руб. 4 коп. Крім того, було видано в позичку поміщикам для закупівлі хліба на харчування їхніх кріпаків 911.852 руб. 85 коп.

Таким чином, із коштів, що були в розпорядженні Рєпніна, було використано 4.097.351 руб.

Закупки відбувалися від початку серпня 1833 р. до лютого 1834 р.. Найбільше було закуплено хліба в серпні переяславським предводителем дворянства Іваненком у Мінській губернії за сприяння тамтешнього губернатора фон Дребуша. В Курській губернії ще дешевші закупки були здійснені полтавським губернським секретарем Величківським. Потім узимку хліб закуплявся в Київській, Волинській та Подільській губерніях.

Пошукаймо подібні детальні викладки заходів органів комуністичної влади для порятунку селян в 1933 році.  Знайдемо, навпаки, детальні заходи щодо винищення українських селян - чорні дошки, продовольчі штрафи тощо.

"Чорні дошки" - економічний метод знищення громадян УРСР (+список населених пунктів)

Щоб ще більше завезти хліба до Полтавської губернії, генерал-губернатор доручив купцеві першої гільдії Зеленському закупити 40.000 пудів жита в турецьких володіннях. Відомо, що уряд СРСР, здійснюючи Голодомор, не тільки не закупляв хліба за кордоном, а й експортував його, брехливо заперечуючи перед усім світом факт Голоду в Україні.

Хліб, закуплений восени 1833 року, було розвезено до кінця жовтня до визначених місць, а з рештою вийшов немалий клопіт під час весняного бездоріжжя. Завантажені хлібом фури грузли в багні, змучені візники кидали їх і втікали геть, і лише завдяки значним зусиллям місцевого начальства вдалося уникнути великих втрат зерна, закупленого за державний кошт.

Втім, на річці Прип'яті під час сильної бурі таки затонуло 12000 пудів жита, що доставлялося поміщиком Хржановським. Для порівняння згадаймо, що під час Голодомору 1933 року нерідко траплялися випадки, коли хліб під охороною червоноармійців гноїли на станціях у той час, як навколо масово мерли від голоду люди.

Крім харчування населення, треба було забезпечити нові посіви, перш за все озимини. У серпні 1833 року, коли привозного хліба ще не було, на посіви були взяті залишки громадського хліба, а також позичено зерно у заможних жителів. Весь взятий тоді хліб було повернуто з перших підвозів. На харчування хліб роздавався тільки справді нужденним за довідками волосних правлінь, рахуючи по 30 фунтів на місяць для дорослого і по 15 фунтів для дитини.

Навесні на посів ярини було роздано хліб, закуплений в Курській, Орловській, Чернігівській, Київській губерніях та в Прилуцькому і Роменському повітах тієї ж Полтавської губернії - всього 83.464 пуди 33 фунти пшениці, 52.185 пудів 61/2 фунта ячменю, 168.492 пуди 11 фунтів гречки і 40.810 пудів 5 фунтів вівса.

Але це не пішло на користь. 29 квітня 1834 року промчав над Полтавщиною страшенний буревій, а потім настала засуха, що тривала до кінця липня. Вона так висушила поля, що селяни, які отримали хлібну позичку, не повернули навіть насіння, особливо ячменю і гречки.

Історія Голоду: спогади читачів ІП про те, як їхні родини пережили 1932-33 роки

Тому довелося витратити ще 69.766 рублів 381/2 копійок казенних грошей на закупівлю мішків, пересилання грошей, відрядження чиновників, ремонт хлібних магазинів, платню смотрителям та на канцелярські видатки повітових комісій з продовольства.

При наданні позичок поміщикам було вжито заходи, щоб отримані ними казенні кошти не були використані на придбання предметів розкоші та на господарські потреби. Від претендента на позичку вимагалися підтвердження, що він дійсно не в змозі прогодувати своїх кріпаків. Комісія з продовольства, надаючи позичку, брала з отримувача підписку, що після отримання коштів він цілком забезпечить своїх кріпосних харчами під загрозою накладення на маєток опіки.

В 1932-1933 роках окремих голів колгоспів та районних керівників, що намагалися врятувати своїх людей, роздаючи їм якусь дещицю зерна, репресували.

Павуки, очерет і лелеки. Що їли українці під час Голодомору

Крім коштів, наданих державним казначейством та з сум продовольчого фонду, на допомогу бідним надходили пожертви.

Імператор дав 16.000 руб., єпископ Полтавський і Переяславський Нафанаїл зібрав від різних осіб 8.000, московський купець першої гільдії ніжинський грек Хаджі-Конста пожертвував 2.000, було виручено від розіграшу в лотерею виробів вихованок Полтавського інституту і полтавських пань 1.339 руб., зібрано в перший день Великодня від взаємного поздоровлення 1401 руб., виручено за два концерти любителів музики на користь бідних  2.910 руб., зібрано в повітах на заклик полтавського цивільного губернатора 4.250 руб. і 500 пудів різного хліба.

Під час Голодомору 1933 року жодних пожертв не збиралося, адже влада заперечувала сам факт голоду.

З цих коштів близько 20.000 руб. розійшлось по повітах, 1.000 була роздана нужденним сімействам духовного звання, решта розійшлася на допомоги голодуючим жителям Полтави. Для зручності Полтава була розділена на 8 дільниць, якими завідували панії вищого кола; ними були влаштовані бараки, де за півціни продавалися порція хліба і яловичини.

Крім того, окремі жителі Полтави утримували за свій рахунок по декілька родин. Зокрема, архімандрит Христовоздвиженського монастиря Гавриїл протягом 6 місяців харчував 50 осіб, Полтавський міський голова купець Панасенко протягом 8 місяців - 120 осіб, купець першої гільдії Ворожейкін протягом 4 місяців - 175 осіб.

В 1933 року голодуючих українських селян не випускали за межі України, а в містах УРСР вони вмирали попідтинню, не дочекавшись допомоги.

Очі голоду: Ефіопія-Ірландія-Полісся

Крім допомоги хлібом, людям дозволено було йти до інших регіонів на заробітки без сплати мита за паспорти, податки сплачувати з розстрочкою платежів, населення було звільнено від рекрутського набору. В СРСР під час голоду, навпаки, було запроваджено паспорти для виїзду до інших регіонів, а паспортів цих влада не видавала.

Завдяки всім ужитим в 1833-1834 рр. заходам жахів голоду вдалося до певної міри уникнути, і народний спокій на Полтавщині ніде порушений не був.

Через те, що в 1932-1933 рр. комуністичним керівництвом таких заходів не було вжито, а вживалися заходи до винищення українських селян голодом, народний спокій в Україні порушено назавжди.



Володимир Пархоменко
Інженер-авіабудівник, краєзнавець (Київ). Редактор сайту, присвяченого історії Глинська

Теми: Голодомор, XIX сторіччя, XX сторіччя, чиновники, Російська імперія, СРСР, УРСР, Полтавщина

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter