Українська правда
Історична правда

День захисника Вітчизни. Але не нашої

Ігор Голод _ Середа, 23 лютого 2011, 02:52
Версія для друку
Ігор Голод
Журналіст (Львів)

Позаяк в Основному Законі України записано, що її незалежність є результатом багатовікового прагнення нашого народу до власної держави, то виходить, що президентський указ про свято, приурочене до дня армії, яка ліквідувала ту державу в 1921-му, є антиконституційним.

Подяка окупантам

Коли мене, офіцера запасу, вітають 23 лютого зі святом, то сприймаю це як глузування. Бо перш ніж 1999 року тодішній глава України Леонід Кучма ввів його у нас, аби переманити на президентських виборах хоч трохи прихильників лідера комуністів Петра Симоненка, воно було запроваджене у 1993-му Президією Верховного Совєта Росії.

А після того, як його змавпували ще й білоруси та таджики, цим святом чи то навмисно, чи то несвідомо нам намагаються "засвідчити", що у нас досі спільна з іншими колишніми радянськими республіками Вітчизна - або СРСР, або Росія.

На користь останньої із них вказує уривок вірша, котрий радить декламувати у День захисників Вітчизни рекомендований Міністерством освіти України збірник "Сценарії шкільних свят" харківської видавничої групи "Основа": "В сорок пятом в мае / вопреки уставу караульной службы / мы салютом личным подтвердили / славу РУССКОГО оружия"...

Тому коли 23 лютого вітаємо один одного з Днем захисника нашої спільної з росіянами, білорусами й таджиками Вітчизни, а 24 серпня - з Незалежністю від неї, то виглядаємо або невігласами, або циніками.

Та це ще півбіди.

Бо Президія Верховного Совєта РФ і Леонід Кучма веліли відзначати це свято саме 23 лютого - у День Радянській Армії, яку до 1946-го іменували Червоною. Однак якщо неможливо викреслити з історії той факт, що вона звільнила Україну від нацистів, то, водночас, було б подвійною мораллю ігнорувати й те, що 29 січня 1918-го майбутні вояки цієї армії катували під Крутами захисників Української Народної Республіки.

Про долю тих, хто не загинув під Крутами, читайте тут

А захопивши Київ, розстрілювали у ньому всіх, хто розмовляв українською. До речі, 23 лютого 1918 року вояки УНР якраз навпаки - визволили від більшовиків Житомир. А у 1921-му Червона армія аж до 1991-го позбавила Україну незалежності.

Та й у 1932-1933 роках саме ця армія блокувала українські села, які не виконали сталінського плану хлібозаготівлі. А коли у 1943-му до Червоної Армії мобілізували моїх дідуся й дядька, то одразу ж погнали їх на німецькі міни, аби заодно і проходи для "правильних" солдатів розчистити, і від "бандєровцов" позбутися.

"І свічка, і кочерга"

Тож коли 2002 року наш тодішній Президент запевняв у своєму вітанні винуватцям торжества, що "назвавши це свято Днем захисників Вітчизни, незалежна Україна не змінила його первісного, глибинного змісту", то дав привід для висновку, що ми святкуємо 23 лютого День не лише захисника нашої Вітчизни, а й її окупантів.

Та й Президент Віктор Ющенко, який, за іронією долі, народився 23 лютого, теж погарячкував торік в аналогічному вітанні, заявивши, що "це свято символізує любов і шану українців до оборонців і визволителів рідної землі".

Тож коли 29 січня й 24 листопада керівники нашої держави кладуть квіти до монументів, відповідно, Героям Крут і жертвам Голодомору, а 23 лютого - вітають із днем їхніх катів, то вони перевтілюються таким чином у "героїв" приказки "І Богу - свічка, і чорту - кочерга".

Про те, що українське Червоне козацтво з'явилося ще в січні 1918-го, на півтора місяця раніше від Червоної армії, читайте в розділі "Тексти"

А тим часом підстав перенести День захисника Вітчизни (приміром, на свято Покрови Богородиці (14 жовтня), до якого приурочено День українського козацтва, бо запорожці обрали покровителькою Матір Божу) вистачає.

По-перше, позаяк в Основному Законі України записано, що її незалежність є результатом багатовікового прагнення нашого народу до власної держави, то виходить, що президентський указ про свято, приурочене до дня армії, яка ліквідувала ту державу в 1921-му, є антиконституційним.

По-друге, державні свята в Україні має право встановлювати тільки її Верховна Рада, а не Президент.

По-третє, ті, кого намагався переманити 1999 року своїм указом тодішній Глава держави, не прийняли його дарунку - торік перший заступник львівського обкому КПУ Олександр Калинюк запевняв, що комуністи відзначають не День захисника Вітчизни, а День Радянської армії та Військово-морського флоту.

А найголовнішою з підстав перенести День захисника Вітчизни свято - це те, що 23 лютого - є торжеством... брехні.

Річниця поразки

Приймаючи в 1995-му закон "Про дні воїнської слави (переможні дні) Росії", спадкоємець Верховної Ради РФ, Держдума, іменувала один із них "Днем перемоги Червоної Армії над кайзерівськими військами Німеччини (1918 рік) - Днем захисників Вітчизни". Насправді ж Червона Армія перемоги над німцями у 1918-му не здобувала.

Цього висновку цілком можна було дійти й у радянські часи - з тодішніх підручників. Бо хоч сталінська "Історія ВКП(б). Короткий курс", з якої черпали "факти" їхні автори, запевняла, що "під Нарвою та Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч" і "їхнє просування на Петроград було припинено", однак уже в наступному абзаці спростувала це:

"Німці продовжували наступ, і лише 22 лютого німецький уряд погодився підписати мир, причому умови миру були набагато важчі початкових. 23 лютого ЦК ухвалив прийняти умови німецького командування і підписати мирний договір".

Якби "німецьким окупантам було дано рішучу відсіч" і їхнє "просування на Петроград було припинено", то вони свій наступ не продовжували б. А той факт, що саме 23 лютого 1918 року Центральний Комітет партії більшовиків "ухвалив прийняти умови німецького командування і підписати мирний договір" на принизливих для Росії умовах, означав, що того дня Росія не перемогла, а навпаки - капітулювала.

Та це ще не вся неправда закону "День перемоги Червоної Армії над кайзерівськими військами Німеччини (1918 рік) - День захисників Вітчизни", змавпованого Кучмою. Бо "бойової дії" вела тоді зовсім не Червона Армія.

Дезертир Дибенко і цистерна спирту

Хоч глава радянського уряду Владімір Ленін і підписав 15 січня 1918-го "Декрет про організацію робітничо-селянської червоної армії" (РСЧА), однак те, що ніхто її упродовж шести місяців так і не створив, засвідчила назва постанови Всеросійського з'їзду Рад від 10 липня того ж року під назвою "Про організацію Червоної армії".

Ось чому Ленін послав проти німців не армію, а парамілітарну Червону гвардію. Однак і та не лише не перемогла ворога, а й навпаки - задкувала від нього. Це засвідчив глава радянського уряду, написавши 25 лютого 1918 року в публікації "Тяжкий, але необхідний урок" у газеті "Правда":

"Цей тиждень виявився для партії і усього радянського народу гірким, образливим, важким, але необхідним, добродійним уроком... Болісно-ганебні повідомлення про відмову полків зберігати позиції, про відмову захищати навіть нарвську лінію, про невиконання наказу знищити все при відступі; не кажучи вже про втечу, хаос, короткозорість, безпорадність, нехлюйство..."

"Це страшенно гірка, образлива, болісна, принизлива правда", - підсумував Ленін усе те, що нинішня Держдума проголосила "Днем воїнської слави (переможним днем) Росії".

Навіть військовий народний комісар (тодішній аналог міністра. - Авт.) більшовиків Павло Дибенко, натрапивши зі своїм загоном матросів на приблизно 100-200 німців, утікав від них по глибокому снігу до міста Гатчина (за 120 кілометрів від лінії фронту!), де захопив потяг із цистерною спирту й... зник, з'явившись через місяць в іншому місті, розташованому в глибині Росії - Самарі.

За це його виключили з партії й віддали під суд революційного трибуналу, який рекомендував зняти цього "захисника Вітчизни" з поста наркома. Але розстріляли Дибенка щойно 1938 року за те, що він нібито виявився... німецьким шпигуном.

Чому ж не зробили цього у 1918-му? А тому, що тоді німецькими шпигунами й справді були усі без винятку більшовики, які лише імітували захист своєї Вітчизни.

Гра в піддавки

Австрійський історик Елізабет Хереш опублікувала в книзі "Таємна справа Парвуса. Куплена революція" фотокопії розшуканих нею у берлінських архівах розписок більшовиків за 100 мільйонів німецьких марок, еквівалентних мільярдові дойчмарок 1990-х років, виданих Володимиру Леніну та його соратникам як передоплату за вихід Росії з війни та її майбутні територіальні поступки.

Детальніше про "справу Парвуса" та німецькі інвестиції у російську революцію читайте в розділі "Книжки"

Ці інвестиції в революцію не були даремні. Вони повернулися до Німеччини: по-перше, як контрибуція, яку, за умовами Брестського сепаратного миру, виплачував Берліну більшовицький уряд Росії, а по-друге - як його відмова від України, Білорусі й Прибалтики, звідки німці вивозили 1918 року продовольство.

А Ленін витратив 100 мільйонів марок на щедру оплату професійним революціонерам-більшовикам, на видання у Росії та поза її кордонами газет і листівок із закликами проти війни, на компенсацію втрати зарплати учасниками масових страйків, які саботували роботу оборонних заводів, а також на закупівлю за кордоном зброї.

Навіщо ж тоді більшовики послали Дибенка та його матросів під Нарву й Псков?.. На це запитання відповів у своїх спогадах тодішній соратник Лєніна Лев Троцький, який запевняв, що глава Раднаркому погодився з його пропозицією "потрібно, щоб німецький солдат фактично з боєм вступив на радянську територію". Адже більшовикам треба було показати, що вони "змушені" підписати принизливий мир із Німеччиною.

Проголосити цю поразку Росії її перемогою наважилися не одразу. Адже ще 1933-го тодішній військовий нарком Климент Ворошилов писав у московській газеті "Правда", що "приурочування свята річниці РЧСА до 23 лютого носить досить випадковий і важко з'ясовуваний характер і не збігається з історичними датами".

Обставини того приурочування з'ясувала історик Людмила Гриневич. За її даними, 1919 року один з організаторів Червоної Армії Подвойський запропонував відзначати її річницю 15 січня, бо цього дня 1918 року Ленін підписав декрет про РЧСА.

Розглянувши ту ідею аж через місяць, більшовики призначили свято на 16 лютого. Та позаяк не встигли вчасно підготуватися, то перенесли на наступну неділю - 23 лютого.

І щойно сталінська "Історія ВКП(б). Короткий курс" "намалювала" під цю дату "перемогу" над німцями, якої насправді не було. З чим і вітаю захисників Вітчизни.



Теми: свято, історична пам'ять, XX сторіччя, армія, історія СРСР, більшовики, Перша світова війна



Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

17.02.2015 _ Олександр Зінченко
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter