Первомай. Про парад 1 травня 1986 року

У свідомість обивателя, який жив в часи глибокого застою, затурканого міфами про "дикий Захід" і "велику перемогу пролетаріатy" раптом увірвалася логічна думка: танцюючий на кістках борців і втоптуючий в бруд поезії дисидентів режим виявився імпотентом.

Першотравень для мене із шестирічного віку назавжди став днем безглуздя і втрати. Рішення про проведення - незважаючи на Чорнобильську катастрофу - демонстрації у 1986-му змінило життя нашої родини.

І для мене, малечі, День першотравневого безглуздого ходіння з кульками розпеченим асфальтом з усвідомленням наслідків перетворився на День безглуздя людської безвідповідальності.

Людські втрати, спровоковані бажанням приховати від людей факт аварії і продовжувати життя "ніби нічого не сталося", додали серед нас жертв "мирного атому". А тим самим, гадаю, додали нам свободи.

У свідомість обивателя, який жив в часи глибокого застою, затурканого міфами про "дикий Захід" і "велику перемогу пролетаріату над (потрібне дописати)" раптом увірвалася логічна думка: танцюючий на кістках борців і втоптуючий в бруд поезії дисидентів режим виявився імпотентом.

Брязкання перед усім світом атомною бомбою, яке підгодовувало гордість мас у кілометровій черзі за молоком, стало фікцією.

Номенклатура світової потуги, розімлівши від продпайків на державних дачах, забула про аскетичний фанатизм предків-будівників тоталітаризму, а з тим втратила контроль над ситуацією.

 1 травня 1986 року, урядова трибуна на площі Жовтневої революції (нині Майдан). Позаду видно готель "Москва" (нині "Україна"). Над гербом УРСР у чорному - перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький, праворуч від нього - голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко. Всі архівні фото надані Богданом НАГАЙЛОМ

Духовного ворога, яким були дисиденти, ще треба було оцінити, а для цього бракувало інтелекту. Час силового спарингу із бандерівцями/лісовими братами минув, а "приручення атому" додавало відчуття всесилля.

Суспільство мирно спало, залишки воїнів затаїлися, поети мирно "освоювали" Колиму, дітки не сильно цікавилися школою, а більше джинсами.

Розслабленість провокує лінь. Лінь провокує невпевненість. Невпевненість провокує страх.

Радянський союз у 86-му повсюдно боявся. І коли раніше боявся вождів і чекістів, тепер боялися всі, хоч і різного. Номенклатура боялася рішень, люди боялися думок. Чорнобиль в одну ніч це зупинив. Страх невідомого атому заставив чиновників діяти, людей — думати.

Дії були хаотичними.

В країні, яка з першого класу готувала громадян бути солдатами атомної війни за панування пролетаріату, найефективнішим видом спецзахисту виявилася марлева пов'язка (рецидиви такої практики прийняття рішень добре помітні до сьогодні).

У країні трудового обов'язку добровольців гасити пожежу не забули обманути. Щоправда, згадали, що їх краще набирати з територій, де лояльність до влади була найменшою. Щоб заодно.

Святкова маніфестація на Хрещатику 1 травня 1986 року. Прохання до читачів допомогти з ідентифікацією людей на фото

Рішення ж вивести дітлахів, матерів та батьків на першотравневий парад було демонстрацією "доброї міни про поганій грі" - блідою, але достойною копією рішення експортувати зерно у 1932-33-му.

Проте реальні партійні боси і творці міфів відійшли у небуття, тож намалювати образ ворога забулося. Святе місце пустим не буває. Відтак цього ворога, до якого так звик обиватель, останній же і почав хаотично шукати.

Думки були спорадничими.

Думати було страшно. Але ж людина істота мисляча. І образ ворога поволі, впродовж не одного року і не одного вбитого радіацією, став зрозумілим для мільйонів людей. Які усвідомили (а іншу думку їм нав'язати вже не спромоглися), що їхніх дітей, родичів, знайомих убито не "заради", а через халатність.

Що їх життя і мрії — ґвинтики системи показухи, а натягнута посмішка на демонстрації при зашкалюючому радіаційному фоні — елемент пропаганди.

Що безвідповідальність "верхів" породжена безвідповідальністю кожного, хто припинив чи так і не почав боротьбу за свободу і права людини.

Що негаразди — далебі не "трусы только семейным". Що добробут — далебі не ковбаса "по руб двадцать". Що жити спокійно в країні, де громадянин усунутий від прийняття рішень — страшно. Що намагатися жити спокійно у такій країні — безвідповідально.

Евакуація дітей із Києва. Кінець квітня-початок травня 1986 року. Прохання до читачів допомогти з ідентифікацією людей на фото

Так Первомай 86-го став днем солідарності. Можливо, вимушеної і несвідомої. Бо навряд чи б совєтське суспільство добровільно вийшло на демонстрацію солідарності із загиблими пожежниками чи постраждалими жителями нового виду зони — атомної.

Втім, ця вимушена солідарність змусила всіх раніше чи пізніше глянути правді у вічі. "Open your mind!" — сказав Чорнобиль українцям вказівками Володимира Щербицького та Валентини Шевченко.

"Нікому не дано знати, чиїми вустами і коли Бог говоритиме до тебе", — пояснює кардинал Гузар. Чи змушуватимемо ми знову говорити до нас страшним способом?

Дивіться також:

1 травня. Плакати різних часів і народів. ФОТО

Першотравень у Києві. Наша столиця - колиска революції

1986: перше повідомлення про Чорнобиль у програмі "Время". ВІДЕО

КГБ і західні корпорації спільно приховували наслідки аварії на ЧАЕС

Початок Чорнобиля. КПРС ігнорувала попередження про можливу аварію

Інші матеріали за темою "Свято"

Інші матеріали за темою "Чорнобиль"

Юрій Юзич: Пластуни віднайшли у Відні могилу начштабу корпусів УГА Фердинада Льонера

Хто такий Фердинад Льонер (Ferdinand Lohner)? Уродженець Сараєво, австрійський німець. Випускник віденської академії генштабу 1914 року. Відзначений кількома хрестами за хоробрість на італійському фронті. Добровольцем вступив до УГА.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Зупинка «Вулиця Івана Кудрі». П`ята зупинка

Боєнська вулиця, сповнена тваринного жаху в прямому сенсі, Іван Кудря, за яким тягнеться шлейф крові та нищення, трагедії Жовтневого палацу та Хмарочоса Гінзбурга, а тепер готелю `Україна`, які стоять практично поруч, дивляться один на одного – усі ці місця та імена якось фантастично сплелися драматичними нитками нашої історії.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Печерський міст. Четверта зупинка

В районі зупинок Печерського мосту закінчувалася домашня атмосфера і розбігалися дороги на всі ділові боки великого міста. Спортивні штани пенсіонерів, "тягнучки", халати домогосподарок у дрібні квіточки, немите волосся, тапочки, авоськи, ненафарбовані червоним губи, старі куртки, в яких ходили по гриби, сюди не доходили.
Якщо ти вже доїжджав до Печерського мосту, то одягнений був по-міському, відповідно тодішній моді або міським стильним тенденціям. Цей згусток транспортних зупинок з назвою "Печерський міст" був перепусткою у велике місто

Сергій Стуканов: Спекуляції, маніпуляції і моралізаторство Путіна

Прочитав статтю Путіна щодо Другої світової. Треба визнати, талановита пропаганда. Й виглядає доволі стрункою для тих, хто не сильно орієнтується в історії