У головному місті Закарпаття досі немає вулиць Івана Чендея, Олега Куцина, Петра Скунця, Михайла Колодзінського та низки інших видатних людей.

Не треба придумувати велосипед там, де є доступні всі потрібні історичні матеріали. Церква у світській державі не має жодної монополії на об'єкти, у яких перебуває, якщо ці об'єкти є пам'ятками. Церква служить громаді, а пам'ятки — надбання всього народу. Свідомо спотворювати Тернопіль, у котрому і так ДУЖЕ мало архітектурної спадщини, можуть лише злочинці і дуже нехороші люди.

Але руандійський геноцид страшний мірою жорстокості настільки, що все, що відбувається з нами сьогодні, немовби створює для мене дикий стереоефект, у якому у злочині Бучі відчувається продовження цієї руандійської "какофонії смерті" в наші дні. І водночас впадає в око разюча відмінність: нас прийшли вбивати зайди, а тутсі і хуту мешкали на одних вулицях і народжували спільних дітей.

Всі вже призвичаїлися до дощу, я також, хіба що періодично знімала один мокасин, виливала з нього воду, а потім – з іншого. А далі припинила й це марне заняття. Люди виглядали дуже строкато і смішно, бо усі можливі целофани, кульки, одноразові дощовики понатягали собі на голови, плечі, закутувалися по двоє у велику кухонну клейонку, кульками пообмотували взуття, а багато хто просто стояв навіть без парасолі і не звертав жодної уваги на зливу. …Коли Пол Маккартні вийшов на сцену, Майдан Незалежності вибухнув – концерт розпочався.

Цими днями в українських медіа багато інформації про заходи із вшанування жертв польсько-українського конфлікту. Більшість супроводжуються інформаційними довідками, більшість з яких повторює польські тези про те, що вбивали лише українці, тільки поляків, про те, що вбивали лише на Волині. Справжня історія складніша. Спробую пояснити, що не так у звужені до «Волинь-43», що залишається поза увагою.

«Пам’ятати кожну людину» – саме такий імператив сформулював владика Борис Ґудзяк п’ять років тому, коли в Українському Католицькому Університеті невелика шестиособова (включаючи й автора циї слів) група істориків починала проект «Ідентифікація жертв польсько-українського протистояння 1939–1947 років». Кілька тижнів тому, у Львові, ми провели конференцію, яка була підсумком його першого етапу.

Історик Костомаров у своєму дослідженні про Богдана Хмельницького побіжно згадав про те, що 2400 козаків у XVIІ столітті вирушили до Франції та брали участь у взятті Дюнкерка Великим Конде в 1646 році. Цей факт вплинув на Олександра Половцова, якого цікавило, як ці малоросійські козаки змогли такою великою кількістю піти до Франції, яким шляхом вони йшли і як повернулися на батьківщину. Половцов поїхав до Дюнкерка не для того, щоб досліджувати там архіви, знаючи, що він не знайде бажаного, а щоб подивитись, чи не знайде він там пам'яток того часу, які можуть пролити світло на це питання.

Свого часу, коли Іван Дзюба написав "Інтернаціоналізм чи русифікацію?" і її почали перекладати різними мовами – якось російський переклад потрапив до російського історика – з тих, кого прийнято вважати "ліберальними". Текст, в якому Дзюба пояснював по-суті колонізаторську політику радянського керівництва (справу успадковану ще з часів російської імперії), пояснював проблему русифікації і по-суті стирання української національної ідентичності – російський історик назвав "первобитно-каменной постановкой вопроса".

Kомісія зі стандартів дeржавної мови має пeрeглянути своє нeдолугe рішeння, а її члeнам час іти у відставку. Рішeння Національної комісії зі стандартів державної мови про пeрeймeнування півтори тисячі насeлeних пунктів (включно з містом Запоріжжя) викликало справeдливe обурeння. Цe рішeння нe має нічого спільного з законом і дискрeдитує важливий процec дeколонізації топонімії.

За кілька десятків років радянської влади українці не мали змоги шанувати своїх героїв. За останніх тридцять років ми не повернули імена вояків Армії УНР у наш символічний простір. Та усе міняється. Завдяки новітнім технологіям та оцифрованим архівам відновлюємо біографію ще одного захисника.

Інколи так буває — спостерігаєш за якимось суспільним збуренням і розумієш тільки те, що все розумієш, а все ж тобі чогось та бракує. А потім збігається дві малозначні самі по собі події й усе різко стає на місця. Десь так вийшло в мене в історії з бідолашною єгипетською акулою, з’їденим нею москалем і темою про "розлюднення", яку започаткував Арестович.

З початком війни із Росію в Україна активно зміцнює національну ідентичність. Зросла державна підтримка української мови, культури, формуються спільні погляди на наше минуле. Території, окуповані на початку війни, теж суттєво змінилися. Тільки там напрямок змін протилежний - стирання української національної ідентичності, русифікація, реанімація совєтських міфів про минуле. Відтак вже зараз постає питання, що будемо робити, аби долати цю прірву після звільнення окупованих теренів.

У 2018 році чиїсь онуки знайшли у Києві в хаті мішок. Дід чи прадід помер, а був він картографом чи, як сказали, скидаючи дідове «барахло», «вчителем географії». Мені сказали, що перебирайте чи беріть мішок гуртом. Воно нікому не треба… Я перебрав. По-перше, «той прадід» був військовим картографом, по-друге він був українським патріотом. Бо мапа України у мішку, видана у 1917 році в УНР, це в Радянському Союзі вже стаття 38-ма.

В російських підручниках з'явилася офіційна історія "спєціальнай ваєннай апєрациі". Видання SOTA опублікувало фото уже надрукованого підручника для 10-11 класів, навчання за яким почнеться уже з 1 вересня.

Слідчі комуністичного уряду Польщі зафіксували факт убивства Бандер за те, що ті були братами "того самого" Бандери. Також вони зафіксували, що в Аушвіці в’язні були в курсі, що "Бандера групе" потрапила за дроти концтабору саме за проголошення незалежності України.

Рятувальник Руслан Кошовий загинув в перший день повномасштабного вторгнення на аеродромі в Гостомелі. В ніч перед цим йому не спалось, як згадує дружина. Коли він дізнався, що почалась повномасштабна війна - одразу поїхав в Гостомель до своїх підлеглих - він був начальником пожежної частини. Руслан Кошовий роззосередив рятувальників по аеродрому. Один з постів чергував біля "Мрії". Коли почався штурм, Руслан дав своїм підлеглим слово, що витягне їх усіх і що вони всі виживуть. Він його стримав - усі рятувальники з його частини вижили. Руслан Кошовий загинув, рятуючи своїх підлеглих та техніку.

У радянські часи більшість архівних документів та видань місцевої преси, в тому числі й "Газета Гадяцького земства", були вивезені за межи України і знаходяться в архівах і бібліотеках росії, що позбавляє українців можливості вивчати власну історії з першоджерел. Ще до початку повномасштабної війни нам вдалося відсканувати, хоч й невеличку, але суттєву частину номерів газети. Ця праця надихнула нас на випуск репринтного чотирнадцяти томного видання "Газета Гадяцького земства, 1906-1919 рр.". Долучитися до цього може кожен!

В далекому 1965 році мешканець Межиріча Захар Новицький вирішив спорудити льох. На глибині два метри йому трапилася незрозуміла велика кістка. З нею він пішов у школу до вчителя географії (чи то історії). Той теж не зміг ідентифікувати знахідку, але зрозумівши, що кістка не коров’яча, поїхав до Києва у Інститут Зоології. І почалося…

Політв’язні комуністичного режиму СРСР нарешті отримають пенсії за особливі заслуги перед Україною. Сьогодні парламент 313 голосами ухвалив у другому читанні і в цілому ініційований мною законопроєкт №8032, що передбачає надання таких пенсій борцям за незалежність України, які були ув’язнені за свої переконання.

Ця історія почалася дивно. На меседжер у ФБ мені написав незнайомий чоловік. Одразу по справі - він військовий і потрапив в мою квартиру через воєнну необхідність ( а я тільки десь в коментарях написала, що дуже зручний в мене балкон - все місто прострілювати можна). Він писав, що вражений бібліотекою української літератури, яку не очікував побачити в бахмутській квартирі. А він історик, тож, цікавиться.