Завдяки розрекламованим нещодавно розсекреченим файлам ЦРУ я нарешті отримав правильну відповідь на питання, яке одного гарного літнього дня задав екскурсоводці в Музеї Холодної війни у Балаклаві. Дівчина в камуфляжі запевнила тоді, що до кінця існування бази супостати так нічого і не дізналися про суперсекретні балаклавські підземелля.

Чесний порахунок з минулим, визнання його непривабливих або й зовсім ганебних сторінок ще чекає на нашу інтелігенцію та все суспільство. Але ми не можемо цього зробити в рамках російської чи будь-якої іншої накинутої ззовні парадигми.

У польсько-українському діалозі навколо минулого нема ані повноти знання про минуле, ані бажання її набути, ані здатності вибачати. Без цього чесний діалог і далі неможливий. До таких висновків приходиш, споглядаючи польські дискусії навколо смерті Зиґмунта Баумана та теракту в Гуті Пеняцькій.

Греко-католицький священик Нестор Дмитрів був одним із перших літописців українського життя у Канаді. Він писав подорожні нотатки для щоденної американської газети "Свобода". Потім з них була зібрана книга, фрагмент якої ми пропонуємо. Це чесні й дуже гіркі картини, які побачив освічений українець серед земляків за океаном.

Канада - величезна країна і не до всіх її мешканців Різдво приходить одночасно. Публікація української газети про те як чекають і як святкують велике свято в провінціях Британська Колумбія, Юкон, Нова Шкотія, Онтаріо, Манітоба та інших. Українці, шведи, французи, британці, всі-всі...

«…є північний сусід, котрий привласнив усі надбання колишнього Радянського Союзу і відмовляється від усіх злочинів, скоєних цим Союзом. І цей сусід постійно висуває територіальні і культурні претензії до незалежної України. Тиск здійснюється поки що на інформаційному фронті, але Україну напевно чекають серйозні випробування».

Польські політики прийняли просту схему: є погані українські націоналісти, які вчинили геноцид, і є хороші польські націоналісти, які стали на захист жертв. Але у цю просту схему не вписується чимало фактів. Ось вони.

Вона казала, що бачить своїм обов'язком передати цю пам'ять молодому поколінню німців, які дуже мало знають про ту страшну війну та Голокост. Ліло знає, в які німецькі школи вона піде з розповідями про свого батька (рос.)

Безстрашна діяльність членів УГГ в Україні і підтримка їхніх зусиль представниками української Західної діаспори наблизили день розвалу "могутнього" Радянського Союзу, розпаду російсько-комуністичної імперії на кільканадцять самостійних держав і увінчалися проголошенням Незалежності України.

У китайському письмі треба завчити щонайменше 3 000 значків, щоб вас уважали більш-менш писемною людиною, але загальний репертуар складає 50 000 значків, які ви маєте опанувати. З моєї точки зору, ми вивчили ще замало "волинських значків", щоб нас можна було вважати такими, що осягли тодішню реальність.

Давньогрецького мудреця Піфагора більшість школярів пам'ятає завдяки славнозвісній теоремі та приказці про «піфагорові штани». Люди дорослі, які цікавляться історією, вочевидь, можуть згадати і про філософське вчення, і про теорію музичної гармонії, і про засноване Піфагором таємне товариство...

Київ - це не тільки Хрещатик, Печерськ і Поділ. Це ще й район Лук'янівка, де ще можна знайти старі будівлі, яким пощастило уникнути руйнування. Історія одного будинку, якому пощастило вижити. Свого часу тут працювала школа для дітей незаможної людності, потім міліція, а тепер тут працюють над створенням зручних сервісів для обслуговування громадян.

"Не діліться, не вступайте до жодних партій або релігійних сект, а приєднуйтеся до народу, який тримається католицької віри прадідів і нашого прекрасного греко-католицького обряду". Оцей текст, випущений окремою брошурою, зачитувався до дір. Лист пастирський Никити Будки, Єпископа канадських русинів.

Визначний дисидент Іван Дзюба: "Я хочу звернутися до вас, євреїв, як українець — як член української нації, до якої я з гордістю належу. Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї...".

І обивателям, і політикам обох країн слід нарешті мати перед очима не так звані "правди", а всебічну картину причин і наслідків українсько-польського конфлікту. Лише вона має значення як передумова подальшого будівництва приязних двосторонніх стосунків на раціональних підставах взаємоповаги й користі. Все інше – дешева пропаганда.

Теоретично десятки російських БТРів можуть взяти курс на Київ. Існує маса сценаріїв, як зіграти на кримському питанні, вчинити серію провокацій, дестабілізувати ситуацію у Криму — і далі відбувається черга подій, яка закінчувалася б тільки тим, що у Києві спускається український національний прапор.

Резолюція польського Сейму, щодо визнання Волинської трагедії "геноцидом", жодним чином не закриє міжнаціональну дискусію, як це припускають окремі польські політики. Навпаки, це відкриває новий етап українсько-польських стосунків. Деякі його ознаки вже на видноколі.

Рішення польського парламенту стало неприємним, але закономірним результатом наростаючої антиукраїнської істерії та небажання розібратися з важкою історією в Польщі, яку провокують політичні сили зокрема представлені в парламенті.

Чи може польська сторона зрозуміти, що УПА для нас – це як АК для них? Як би вони поставилися до того, щоб визнати АК злочинною організацією через злочини окремих учасників польського підпілля чи її боївок, котрі проводили "попереджувальні відплатні акції"?

Назріла необхідність нарешті виробити на найвищому державному рівні України і Польщі системну двосторонню політику примирення, яка би спиралася на конкретні політичні, економічні і гуманітарні проекти