У 1930-х роках Сталін використовував термін "фашизм", щоб знищувати своїх політичних опонентів. "З особливою силою закипає великий народний гнів проти троцькістсько-бухарінських, націоналістичних агентів фашизму".

Стереотипи про українців-"колаборантів-ворогів-антисемітів" створювала радянська пропаганда. Усі ці звинувачення ретельно "легендувалися", підкріплювалися "історичними документами". І зараз це знову використовується для пропаганди.

На Львівському медіафорумі українські та польські журналісти й редактори дискутували про користь та шкоду медійних дискусій про минуле. Чи треба героїзувати воєнну історію? Чи треба історію "олюднювати"? Чи треба дивитись на історію очима сусідів?

Значно простіше стати на шлях порозуміння, коли ти розгрібаєш власну історію. Не ту, що за тебе пишуть політики, а коли вивчаєш, звідки ти. Бо в багатьох сучасних українських родинах серед предків є ті, хто забирав зерно, й ті, в кого його забирали.

На місці поховання десятків тисяч жертв, за яких ми молилися, мені спало на думку: а чи хтось молиться за творців великої трагедії? Чи молиться хтось за тих, хто підписував смертний вирок, хто завдавав смерть, хто її прикривав? Ці злочинці, по суті, більше нещасні, ніж їхні жертви.

Особисте переживання учасників війни шкідливе, бо може пошкодити чорно-білу парадигму непотрібними спогадами. Право на персональні спогади у Росії мають тільки маршали, чиї мемуари пройшли горнило ідеологічних чисток. А всім іншим - георгіївські стрічечки в руки. (рос)

У цій війні як вояки УПА, так і вояки АК чинили воєнні злочини, які, безперечно, мають бути засуджені. Проте жодну з цих армій не можна вважати злочинною формацією, як би не хотіли це тавро причепити їм певні політичні сили. І про все це треба говорити.

22 травня 1967 року міліція затримала кількох чоловіків та спробувала розігнати решту шанувальників Кобзаря. Але люди не скорилися. Близько 500 осіб рушили бульваром Шевченка і Хрещатиком до будинку ЦК КПУ. Вони ішли щільною колоною...

Не люблю нинішню Україну. І не лише сьогоднішню державу - виплід безхребетної і тупої посткомуністичної еліти та рагульської маси... Хлопчаки, які волають "Україна для українців", нагадують мені дідусів на дискотеці... Текст Сашка Кривенка 1993 року.

Є підстави вважати, що після війни мій дідусь воював проти УПА, хоч напевно невідомо. Як я до цього ставлюся? Солдати УПА билися за Україну, за мою Україну, за її Незалежність! І я вклоняюся перед ними! Але й своїм Дідом я дуже пишаюсь.

Одна частина населення обох народів хотіла б бачити якийсь остаточний розв'язок, інша, натомість, бажає використати спомин про минуле, щоб загострити можливі непорозуміння та ненависть. Виникає запитання: навіщо це все? Чи може бути якась користь із цього "ювілейного" напруження?

Після приходу до влади Януковича ГПУ активно почала викликати на допити фігурантів "справи 9 березня 2001 року". Декого опитали, а дехто навіть не приймав виклики. Проте в ГПУ тим політв’язням, які відвідали їх, повідомили, що частина наших посправників уже померла...

У свідомість обивателя, який жив в часи глибокого застою, затурканого міфами про "дикий Захід" і "велику перемогу пролетаріатy" раптом увірвалася логічна думка: танцюючий на кістках борців і втоптуючий в бруд поезії дисидентів режим виявився імпотентом.

Замість примирення поляки форсували "розмирення". Скоро громадяни Польщі знатимуть, що українці - це різуни, убивці, посібники нацистів. Твоя бабуся була в Українському Червоному Хресті УПА? Вона вчинила геноцид. Таке розмирення не потрібне ні Україні, ні Польщі.

Серед усіх учасників війни виділялися особливо жорстокі карателі. Розпалена уява деяких істориків готова ототожнювати їх з національною психологією українців, поляків, німців чи росіян. В цьому нема правди. Це споконвічний метод нагнітання ненависті.

Нехай пан Колесніченко вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт. А поки не прийде те свято, хай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

Чи можна собі уявити, щоб у Москві знесли пам’ятник Юрію Довгорукому, чи у Лондоні адміралу Нельсону? Проте у Мерефі, що під Харковом, депутати від Партії Регіонів намагаються демонтувати символ власного міста – пам’ятник кошовому отаману війська Запорізького Іванові Сірку.

5 квітня 1919 р. у Мотронинському монастирі було проголошено Холодноярську Республіку. Це місце стало осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів, російських "білих" і "червоних" інтервентів), який очолювали брати Чучупаки.

У Києві створено громадський комітет "Примирення між народами", який оприлюднив заяву про "Українсько-польське примирення". Комітет не стільки хоче розв’язати конкретну українсько-польську проблему, як закриває очі на реальність, зокрема події у Польщі, де агресивна риторика окремих польських чинників щодо України і українців не витримує жодної критики.

Питання "акції нищення поляків" - це не питання стосунків сучасної України з сучасною Республікою Польщею. Це внутрішньоукраїнське питання. Саме таким має бути український погляд на події 1943 року: передусім Волинь - територія України.