Національних героїв шанують не за вчинки, а за відомий конкретному поколінню образ цих вчинків. Якщо добре розбиратись у реальних вчинках історичних фігур бажання бути їхнім безоглядним фанатом, здебільшого, зникає. Дискусія навколо Бандери - це політична і світоглядна дискусія, частина процесу національного будівництва. Ми маємо її пережити. І головне - Москва має бути знищена. Бандера одобряє

Ярослав Грицак висловив незадоволення публікацією про Бандеру у "Le Monde". Але є одне але: мені не подобається уся стаття, яка повторює тези російської пропаганди про Бандеру. Втім, я не маю претензій до того, як журналіст відтворив сказане мною. Хіба дивуюся, чому з довгої розмови про Бандеру в минулому і в сьогоденні (яка, між іншим, відбулася ще десь влітку), той обрав лиш кілька рядків, дотичних до теми. Натомість Ярослав Грицак висловив претензії не до публікації в цілому, а до того, як її автор передав його слова

Як історик, добре розумію, що національна солідарність неможлива без національних міфів. Неправильне розуміння історії є підставою буття кожної нації. Тому то я не вважаю своїм обов’язком боротися проти кожного з них, особливо в умовах війни, коли Україні загрожує знищення. Я вибираю лише ті, які є токсичними. Культ Бандери у сучасній Україні, на мою думку, не є токсичним міфом

Навпаки, він зараз виконує важливу суспільну роль, бо є символом спротиву російській агресії

Пам'ятник в Києві був споруджений у 1954 р. Через 35 років після його загибелі. "Ювілей якийсь не дуже круглий", скажете Ви. І будете не праві. Тому, що ювілей-то був круглий, да не у Щорса. Щорс тут лише символ. Символ - "об'єднання" України з Росією. Такий же, як арка "Дружби народів" на Європейській площі.
Тому, що збудований цей вишукано-естетичний єзуїтсько продуманий символ не коли-небуть, а саме в 1954 р., в році "всенародного святкування" 300-річчя "воз'єднання" України самі знаєте з чим

Ось що таке насправді "красивий кінь і дядька з фуражкою в руці"

За офіційною версією Сергій Параджанов народився 9 січня, у Тбілісі, 99 років тому. Хоча, завдяки родині Івана Дзюби та Роману Балаяну, знаю: насправді трапилось це на два місяці раніше, 9 листопада 1923-го… У ті часи не поспішали реєструвати дитинку - хай піддужчає, це по-перше, а, по-друге, коли йдеться про хлопця - до армії закличуть на рік пізніше…

19(6) грудня 1917 року збори ченців Києво-Печерської Лаври, під головуванням архімандрита Климентія (Жеретієнка) та секретарюванням монаха Тертія підтримали Українську православну раду, визнали Центральну раду і вирішили спрямувати на українізацію церкви стільки коштів Лаври, скільки буде можливо

Санта Клаус довго чекав свого зображення на поштових марках. Аж до 1954 року. Подарунок зробила Куба. Тоді ще не комуністична, там любили відпочивати американці, а Кока-Колу можна було купити на кожному кроці.

Про обставини народження Христа ми знаємо з двох Євангелій: Луки і Матвія. Жодне з них, однак, не подає точної дати Різдва. Першим, хто намагався встановити рік, був монах Діонісій Ексіґуус (Діонісій Малий): саме йому належала ідея вести літочислення від Різдва Христового. Він вважав, що Христос народився на тридцять перший рік правління римського імператора Августа, оскільки тоді проводили перепис населення, та, мабуть, припустився помилки

"Більшу частину роботи за нього зробили люди. Люди, які складають націю, націю, яка створила Володимира Зеленського". Дуже сильна і правильна теза. Але це значить, що немає "ефекту Зеленського". Навпаки, є чинник, який змінив самого Зеленського. Повномасштабна війна змінила Зеленського, бо змінила більшість українців

Його виною було те, що всіх сімох своїх дітей він виховав патріотами. Коли син Степан послав зв'язкового, щоб перевести батька через кордон, той відмовився. Пастир залишався зі своїми вірними, Богом і Україною до кінця

Ця війна ведеться також і за право писати нашу історію. З 24 лютого ми опублікували на сайті 101 нову статтю, 117 колонок, 10 книжкових оглядів. Подивились на статистику відвідувань нашого сайту і відібрали 10 найбільш популярних публікацій

Якщо в країні людей, які десятиліттями збирають скарби, вважають набридливими міськими божевільними, то кожен раз зібране опиниться у кращому разі на ринку і буде розпорошене, а в гіршому - просто втрачене. Прикладів цього, аж до виставлення на смітник і здачу "мотлоху" у макулатуру не бракує

Сучасна Україна - правонаступниця Української Народної Республіки, а сучасна РФ - правонаступниця СРСР. Сто років тому проти УНР вела війну червона і біла Росії. Нині війну веде путінська РФ: наша столітня війна за незалежність триває. Плекати пам'ять про борців за незалежність усіх історичних періодів (як воїнів Армії УНР, так і сучасних ЗСУ) – не лише право, але й моральний обов’язок органів місцевого самоврядування

Журналісти британського щотижневика «The Economist» помітили на столі у президента Зеленського дві книги. Одна із них - "Нариси історії українського народу" Михайла Грушевського. Історик писав цю книжку для російськомовної української інтелігенції та росіян. Сподіваємось, що в Україні знайдуть гроші, аби завершити видання 50-томника Грушевського. Це потрібно не лише для престижу нашої країни. Книги Грушевського на сьогодні мають практичне значення

Сверстюк ніколи не мовчав. Навіть якщо намагання докричатися до юрби видавалося цілком безнадійною справою. Але в цій юрбі він завжди вмів знайти промінчики надії. Власне, саме цим, на мою думку, важливі і безмежно цінні для нас наші шістдесятники. Це когорта, світогляд якої сформувався на перетині етичних принципів і критичного мислення. Саме на цьому ґрунті виникла основа національного руху, в який згодом перетворилась "малесенька щопта" шістдесятників

Лекції Снайдера в контексті колоніалізму виявилися цікавим не лише через їх зміст, але й через викликану ними реакцію в українському суспільстві. Типово постколонільну реакцію, яка проявилася у двох, здавалося б протилежних, виявах, в основі яких спільна меншовартість. Один - це обурення: як сміє іноземець братися за нашу історію! Інший - безмірне захоплення. Очевидно, є за що дякувати Тімоті Снайдеру. Що, втім, не позбавляє нас права, а може навіть обов’язку критикувати. Адже саме таким чином ставатимемо зрозумілішими ззовні і сильнішими всередині

Спільнота українських бойків опинилася в степах України зимою 1951 року, маючи мінімум речей з собою і не маючи жодних засобів для існування. Врятували місцеві українці, які пустили бойківські родини до себе, поки ті не побудують собі нові домівки. Облаштування тривало до 1953 року. Попри дрібні конфлікти, в основному не було жодного протистояння між українцями Бескид та українськими селянами Донеччини та Луганщини. Ознакою життя стало свідоме мовчання про минуле

У газетних статтях цитували лише фразу "Я ненавиджу росіян", вказуючи на її недоречність для комеморативної церемонії та неприйнятність її публічного виголошення. Ніхто не звернув увагу на пояснення причин ненависті - слова про "підтримують і вможливлюють", які чітко вказували, що я ненавиджу росіян не за те, ким вони є, а за те, що вони роблять

Захисники Булгакова - кияни, апелюють до того, що він є автором текстів про Місто (Біла гвардія, Киев-город). І, мовляв, ніхто більше так пронизливо про Київ не написав. При цьому, якщо і згадуються інші російські автори, що писали про Київ, як то Лєсков, Купрін, Паустовський, то побіжно, з приміткою, що "їх так не знають" і "на стільки мов не перекладені". Якщо попросити цих захисників Булгакова-"київського письменника" назвати бодай 3 книги про Київ українських авторів, вони губляться

Вулиця буде називатися іменем Юлії Здановської, української волонтерки та математикині з Харкова, яка загинула у березні цього року через вторгнення Росії, яке сталося в тому числі завдяки історичним ідеям Ломоносова