Ігор Полуектов: Два роки у лавах Збройних Сил України

найменше, що мені раніше хотілось, - це хоч якось і колись бути частиною армії чи державного апарату. Все недовге життя я належав собі, був самозайнятим юристом, приватником, підприємцем, самостійником у всіх сенсах. Вільною людиною, мандрівником. Але дослідження історії, яким присвятив себе з 2014 року, підказували, що це неминуче.

Михайло Ухман: Авдіївка - місце пам'яті

В Авдіївці були мурали Степану Бандері, Роману Шухевичу. Саме в цьому місті приймала присягу воїнів УПА, легендарна 1- ша Окрема штурмова рота ДУК "Правий сектор" під командуванням Героя України Да Вінчі. Російські окупанти з допомогою тисяч снарядів і бомб знищили місто. Вони не жаліли десятків тисяч своїх солдатів, які лягли при штурмі міста, вони не жаліли цивільних людей, які ховалися в підвалах. Вони не пожаліють наступного міста, яке вони захочуть захопити, якщо, ми їх не зупинимо.

Юрій Юзич: Нова світлина із Степаном Бандерою

Це фото пластової мандрівки Горганами влітку 1929 року. Степан Бандера - крайній праворуч. Саме під час цієї мандрівки Бандера отримав своє відоме псевдо "Баба".

Наталія Ємченко: Літопис Оборони Маріуполя "М86"

21 лютого відбулося відкриття Літопису Оборони Маріуполя "М86".

Ольга Мусафірова : Хмара, якого не лякали вітри

Історія сталася влітку 1991-го. Влада новонародженої незалежної України, червона всередині, шукала методи боротьби з войовничими дисидентами, прибічниками національної ідеї, такими, як Степан Хмара. нічого розумнішого, ніж провокація за участю міліцейського полковника у підземному переході, "трубі" під Майданом, на той час площею Жовтневої революції, мізки колишнього ідеологічного відділу ЦК КПУ не вигадали.

Юрій Юзич: Міський голова Одеси Павло Зелений – борець за українську мову

Саме Павло Зелений першим на посаді міського голови взявся за адвокацію мови більшості населення Одеси, яку десятиліттями пригнічував царський режим. Зробив це ще до початку революції 1905 року – представивши в Одеській міській раді (думі) свій реферат щодо потреб народної освіти. У цій доповіді підняв, зокрема, питання потреби книжок українською мовою для шкіл і освіти населення.

Михайло Мартиненко: Зберегти в пам'яті Авдіївку

Авдіївка впала, один з останніх форпостів старої лінії фронту 2014-2021 років. Певно, що не було жодного інакшого виходу ніж відступати... Майже 10 років місто обороняли українські солдати. А близько 8 років під їхнім захистом місцеві жителі, активісти, патріоти пробували робити це місто кращим. І це вдавалось дивовижним чином. Під самим носом у русні. Хоча багато хто розумів, що це скоріш за все сізіфова праця.

Євгенія Подобна: Точка неповернення

10 років тому, 18 лютого 2014-го, вранці я виходила з дому на роботу на височезних підборах і в дуже красивій спідниці. Чомусь захотілось саме того дня побути дівчинкою-дівчинкою. Натомість опинилась на Майдані, потім в Кріпосному, потім знову на Майдані, мала натовчені боки, добряче угоріла, але найгірше - я тоді вперше побачила поранених і вбитих людей. Це була точка неповернення. Ввечері додому повернулась у тому ж, але пропахлому димом одязі, зовсім інша людина.

Андрій Осадчук: 35 років від дня заколоту письменників

В моєму домашньому архіві зберігаються робочі проекти першої програми Руху, де видно, як на фінальній стадії по друкованому тексту вносилися остаточні правки, саме ті правки, що не дозволили ідеї загинути на старті і дали можливість пройти цензуру центрального комітету партії. Жодна з газет тоді не погодилася на співпрацю і тільки спілчанська "Літературна Україна" опублікувала проект програми "Народного руху України за перебудову". 16 лютого 1989-го відбувся цей публічний демарш ініціативної групи українських радянських письменників, що потім підірвав всю Україну.

Андрій Ковальов: Відродження УАПЦ

35 років тому, 15 лютого 1989 року Ініціативний комітет відновлення Української Автокефальної Правосланої Церкви опублікував своє перше Звернення, яке стало поштовхом і початком Третього відродження УАПЦ.

Олена Буруль: Коротке життя охоронців на річці Збруч. Швейцарське оповідання про життя в радянській Україні часів Голодомору

З початком колективізації частина українських селян намагалась втекти з Радянського союзу. Варіантів було небагато – Польща або Румунія. З обома країнами природними кордонами на той час слугували річки – Збруч і Дністер. Особливо рух через річки посилився під час Голодомору. Знесилені люди намагалися перебратися на протилежний берег вночі, проте вдавалося це небагатьом. Більшість розстрілювала прикордонна варта.

Роман Шухевич: Наша визвольна боротьба і проблема жертв

Без боротьби жертви були б значно більші – писав Роман Шухевич, головний командир УПА у статті "Наша визвольна боротьба і проблема жертв". Вперше вона була опублікована у журналі "Повстанець" в 1946 року.

Сергій Шумило: Путінські спотворення історії та 1165-річчя давньоукраїнської державності

Останнє інтерв'ю Путіна нагадало, що ця війна не тільки за території, але й за історію та спадщину. Ворог нагадав, що якщо ми хочемо перемогти, то власну державність маємо будувати не на московських міфах, а на власній історії. Він нагадав, що давно, на противагу московському спотворенню, маємо запровадити День давньоукраїнської державності навіть не від подій 988 року, а якнайменше від подій 860 року - тобто першого міжнародного визнання Київської держави на дипломатичному рівні та початку її християнізації.

Мартін-Олександр Кислий: "Не викреслила із серця Крим"

В Криму померла Муміне Муртаза-Карабаш. Їй було 93 роки. Я так і не встиг записати її, хоча колись планував це зробити. Тим не менш, багато знав про неї від її дітей, а також тих хто був поруч у роки повернення на батьківщину. Ви могли не чути про неї, але ви точно бачили відоме фото зроблене у 1968 році, на якому родина Карабашів сидить у сквері Перемоги в Сімферополі.

Євген Місило: Трудовий табір в Освенцимі

10 лютого 1945 року, через два тижні після втечі нацистського екіпажу концтабору Аушвіц, польська комуністична влада створила трудовий табір в Освенцимі. Як записано в одному зі збережених документів – "з метою таборування фольксдойчів і людей, які чинять загрозу Польщі".

Дмитро Крапивенко: Російське минуне українського головнокомандувача ЗСУ

Призначення генерала Сирського спричинило цілком очікуваний для мене прорив інформаційної каналізації. Мудрі "експерти" і "розслідувачі" вихопили два факти з біографії новопризначеного Головкома: от воно що, то він у Росії народився, та ще й Московське загальновійськове командне закінчив, шок-сенсація!

Дмитро Тужанський: Угорщина має територіальні претензії на Закарпаття?

У інтерв'ю Карлсону Путін зачепив дуже тригерну для України тему: 1) чи має Угорщина територіальні претензії до України, зокрема на Закарпаття? 2) чи є на Закарпатті угорський чи будь який інший сепаратизм? Путін стверджує, що так. Тобто що Угорщина має територіальні претензії на українське Закарпаття, а угорці на Закарпатті підтримують ідею приєднання до Угорщини. Як не парадоксально, чимало людей в Україні також досі стверджують, що так. Причому щодо обох питань, як і Путін.

Аліна Карбан: Національне військове меморіальне кладовище: обговорення дизайну намогильних споруд

Національне військове меморіальне кладовище — не кладовище у традиційному для нашої країни уявленні. Це фактично "останній пункт постійної дислокації для героїв", які загинули на полі бою, чи померли в час, коли війна завершилася. І тому тут, як у світовій традиції, так і в українській, яка щоправда ще формується, діють інші правила. Важливо розуміти, що незалежно від звання кожен військовослужбовець тут є рівним. Й уніфікація починається саме з типової намогильної споруди.

Владислав Пилипенко: Сумщина у вогні: опір більшовикам у вересні 1918 року

Цинічність ворога у відношенні до цивільного населення та все частіші напади російських ДРГ на північний кордон нашої держави спонукали мене звернутися до схожих випадків майже 100 років тому. Якщо бути точним, подій вересня 1918 року на Північно-Східному прикордонні Української Держави.

Михайло Маркович: Світлина, зроблена за кілька років до арешту

Горда красива дівчина на фото - Дося Куриляк (Кувік). Фотографія зроблена в одному з фотоательє у місті Сігет Мармароський, тепер це Румунія, на початку 1940-х, за кілька років до арешту Досі й відправлення її в один із таборів ГУЛАГу.