"Весною 1932-го року в селі стали організовувати колгоспи. Люди самі туди не йшли, бо боялися - ходили чутки, що колективним там буде все: праця, худоба і навіть жінки".

Українська нація десятиліття жила, вважаючи своїх убивць за правлячу еліту. Утвердження пам'яті про жертви тоталітарного режиму вирішить низку проблем самоідентифікації і закладе можливості для національної єдності в майбутньому.

Вірменська справа і українська справа в рамках табору стали нашою загальною справою. Приклад Стуса і Чорновола наслідували українці, росіяни, литовці, латиші, євреї.

Ці сухарі бабуся везла для дітей своєї старшої сестри. Двоє її дітей під час Голоду померли. Наймолодшого хлопчика забили до смерті за те, що він щось взяв з чужого поля.

Кілька ночей тому зі стіни Ленінського відділку міліції міста Харкова кудись поділася меморіальна дошка. "Тут, у колишній пересильній тюрмі, 1961 року був ув’язнений патріарх УГКЦ Блаженніший Йосиф Сліпий", - сповіщала вона.

Позбавлений ласки, я прожив всього декілька тижнів у своєї прийомної матері. Годували мене окремо і нерегулярно. Мати Якось, побачивши мене одного і в сльозах, мати вирішила забрати мене назад. Відтоді мати тримала мене при собі і виховувала, як могла, до 18-ти років... (рос.).

На жаль, у Книзі пам'яті Вінницької області зі 150 прізвищ людей, загиблих від голоду в селі Лісове Барського району, не згадуються імена моїх дядьків і тіток, які померли ще маленькими дітьми.

Над приреченими лавами воїнів у небо злетіло : "Ще не вмерла Україна ні слава ні воля...". Заспівав козак Степан Щербак, а за ним підхопили інші. Кулемети почали сікти ряди героїв. Їх було 360.

Брав у бібліотеці книгу заради інформації, якої в Інтернеті не знайти. Видання «Печать в СССР в 1990 году: Статистический сборник» (НПО «Всесоюзная книжная палата», «Финансы и статистика», Москва). Оскільки наступного року Союзу не стало - по факту - це був останній том серії, яка виходила кілька десятиріч.

Онук провідника ОУН Степана Бандери - про ініціативу перепоховати на Батьківщині його легендарного діда. "Раджу українцям зараз думати більше про Межигір'я, а не Бандеру, аби їхнє життя покращилося вже сьогодні".

"Українська Правда" звертається до читачів і журналістів - розкажіть, як ваша сім'я пережила Голодомор. Пам'ять про ті роки глухо відлунює в родинних переказах - іноді занадто глухо.

Примирення можливе виключно завдяки відмові від т.зв. "бухгалтерії втрат" - змагання за кількість жертв у взаємних сутичках, зручного замовчування окремих історичних фактів, вибіркового запам'ятовування і сліпої віри у непомильність національних героїв.

"Після Польщі - так мені здається - вірити в московські ідеали може тільки останній дурень і останній негідник. На жаль, не знаю, яке враження справила Польща на народи СРСР і цілого табору".

Авжеж, колоніалізм приносить із собою добро: алкоголь, вогнепальну зброю, вчителів і дороги. Але дороги з часом руйнуються, знання виявляється пропагандою, а залишається завдана шкода - на покоління, на віки.

Партія регіонів уперто повторює історичний досвід Компартії, яким вона ішла після Жовтневої революції в Петрограді. Творців нинішнього режиму, якщо все це, боронь Боже, повториться, не дуже шкода - вони того заслужать.

Чехи, які доклалися до створення фальшивих історичних документів, зреклися цих підробок. А ми досі воюємо за допотопні цінності, кажучи "Усі, хто не вважає трипільців та аріїв українцями, – зрадники нашої нації!"

Ще кілька років тому говорити про голод як про геноцид вважалося ознакою поганого тону. Тепер так не є. Ті ж, хто критикує тезу про голод і геноцид, представлені істориками малознаними і з провінційних університетів

Зайшовши до села, червоні почали розправу: страчували впійманих повстанців, спалили в Легедзиному і Тальянках по десять садиб найактивніших організаторів виступу. У цей день, на Параски, загинуло до сотні селян.

Дніпропетровськ залишається по-совковому одноманітним, сірим, безликим: "Пройдусь по Карла Либкнехта, сверну на Пролетарскую и на подходе к Ленина я постою в тени". Відкриття ж нової комуністичної пам'ятки - подія, після якої, чесно кажучи, взагалі жити не хочеться.

Напередодні виборів використали архіви КДБ, але подали їх украй некоректно. Історики мають захищатися від таких спроб утягнути їх у політику. А архіви треба робити прозорими і зрозумілими.