До Книги Пам'яті додали 100 тисяч прізвищ оборонців Севастополя

101.555 прізвищ захисників Севастополя і його уродженців, які загинули в роки війни, поповнили базу даних "Електронної Книги Пам'яті України".

Про це повідомляє прес-служба "Електронної Книги Пам'яті".

Тепер у ній міститься майже 635 000 записів.

За словами координатора проекту Сергія Неважіна, безпосередньо в боях при обороні Севастополя влітку 1942 року загинула третина всіх стягнутих сил, в основному на Мекензієвих горах і в долині річки Бельбек.

 

"Більша ж частина, кинута в обложеному місті без підкріплень, без підтримки флоту і ВПС, без медикаментів, без евакуації поранених, без командного складу, без боєпостачання просто потрапила в полон, - розповідає Неважін. - Евакуації як такої не було. Відомі випадки масового самогубства серед червонофлотців. Але все одно, коли голова колони полонених виходила з Бахчисарая, хвіст цієї колони був ще в Херсонесі.

За словами пошуковця, арсенал флоту, спецкомбінат № 1, артремзавод, 35-та берегова батарея були знищені радянським командуванням: "Чим вони керувалися у прийнятті таких рішень - нам, напевно, вже не дізнатися ніколи. Але одне ясно напевно: якби ці об'єкти продовжували діяти - Севастополь зміг би триматися ще місяць, може, й два".

Другою особливістю севастопольської бази даних він назвав велику кількість кримських татар.

"Як би їх сьогодні не ганили деякі політики за "масове зрадництво", книга починається саме з імені татарина, Медшіна Абібулаєва, жителя села Камишли (нині Дальнє) Балаклавського району, - підкреслив координатор проекту. - Це село на довгі місяці стало однією з найгарячіших точок в обороні міста, де пліч-о-пліч билися татари, росіяни, кавказці".

Проект "Електронна Книга Пам'яті України" існує з 2008 року. Його мета - створення Національної бази даних про військовослужбовців, призваних з України і загиблих на її території, а також формування реєстру військових поховань.

 

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.

Андреа Халупа, авторка сценарію фільму «Ціна правди»: «це історія, яку розповів мені дідусь»

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».