Російські видавці перебрехали назву монографії американця про ОУН

Академічна праця американського історика Джона Армстронґа "Український націоналізм" (1955 року) видана цьогоріч у Росії під назвою "Истоки самостийного нацизма: к чему пришла Украина в ХХІ веке".

Книгу видало у 2014 році видавництво "Центрполіграф" - одне з найбільших приватних видавництв РФ.

Під таким заголовком її можна придбати у більшості книжкових онлайн-магазинах.

Професор Джон Армстронґ - американський політолог та історик, один із чільних спеціалістів з історії радянської управлінської бюрократії.

Його робота "Український націоналізм: 1939-1945" є академічною монографією, класичною, безпристрасною і відомою в наукових колах. Під час підготовки до написання Армстронґ узяв численні інтерв'ю в безпосередніх учасників подій, вивчав тогочасні документи.

Особливістю його наукової роботи була праця не тільки в бібліотеці чи архіві, але й "у полі" - він вільно володів українською, російською, німецькою та французькою мовами, що дозволило провести унікальні інтерв'ю з очевидцями.

 Книга на одному з онлайн-магазинів

"Український націоналізм" було видано в 1955-му і перевидано в 1963 і 1990 роках. У 2008 році працю було видано російською, під назвою "Украинский национализм: факты и исследования".

 "Центрполіграф" уже видавав монографію Армстронґа у 2008 році. Тоді ще з більш-менш оригінальною назвою

Що змусило книговидавців змінити назву написаної в 1950-х роках наукової роботи "Український націоналізм: 1939-1945" на "Истоки самостийного нацизма: к чему пришла Украина в XXI веке", не повідомляється. Автор книги помер у 2010 році.

 На іншому книжковому сайті раптом зникли 10 сторінок із книги. Залишалася тільки назва, а інше "затерялось :("

Як відомо, у квітні 2014 року з російських книжкових магазинів зникло наукове дослідження російського історика про ОУН.

У 2012 році повідомлялося про включення до переліку заборонених на території РФ видань книг про Голодомор в Україні 1932-33 років.

А тодішній депутат ВР Вадим Колесніченко, укравши бренд "Історична Правда", використав наукові роботи іноземних істориків для політичної пропаганди, що викликало обурення науковців.

Дивіться також:

Як створити образ ворога. Україна в підручниках Росії

Спільному підручнику з історії заважає націоналізм - МЗС РФ

"Грушевский создал мову". Агітпроп російських інформагенцій

Влада використовує історію, щоб люди забули про соціальні проблеми

Колесніченко вставив у "науковий" збірник фальшиві ілюстрації. ФОТО

Як російська пропаганда робила з Саакашвілі Гітлера

Інші матеріали за темами "Агітпроп" та "Ідіоти"

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?