Нам не завжди осягнути їхню жертовність в ім’я Вітчизни. Бо ми не прагнемо знати про них, відчувати їх, звітувати перед ними. Наші ЗМІ про таких не віщають, кіно і "тєлєк" показують бандитів, люмпен-політиканів, жлоботусовщиків та інший непотріб.

Ми, "щирі українці", дуже часто патріоти самі в собі, самі для себе, самі між собою. Шукаємо ворогів поміж "жидів, москалів, китайців…", не помічаючи, що найбільший ворог – це наша лінь і поверхневість. А треба йти в маси - "трудящієся, учащієся і отдихающієся".

Між 1926 і 1939 роками частка українців у населенні України знизилася з 80% до 73%. Внаслідок голоду і депортації українське населення зменшилося в абсолютних числах з 23,2 млн до 19,6 млн, тоді як неукраїнське населення зросло на 5,6 млн.

"Ви думаєте, що мені потрібна війна? Що мені у ній? Я жінка ще молода, я хочу жити, але що робити? Все, що тільки було у нас, розбито і розграбовано. Нині, як бачите, мене оберігати нікому, а навпаки... Я оберігаю."