Як 1938-го Захід замість війни обрав ганьбу? У чому схожість між Гітлером і Путіним? Як Україна зламала прокляття Мюнхена – 1938? Про це у книжці польського історика Пйотра М. Маєвського «Коли спалахне війна? 1938. Аналіз кризи», яку в перекладі Андрія Павлишина видає видавництво «Локальна історія».

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Політичне порозуміння між єврейськими та українськими політичними партіями на початку XX століття безпосередньо відчули й діти обох цих народів. Вони виростали поруч і часто навчались разом за одними партами в українських, російських чи австрійських гімназіях. У той час сотні єврейських дітей здобували повну середню освіту українською мовою. В гімназіях Перемишля, Львова, Рогатина, Станиславова (Івано-Франківська), Коломиї, Яворова, Тернополя. Ще більше їх навчалось у сільських початкових народних школах