Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.

Наприкінці серпня у колаборації видавництв "Човен" та "Локальна історія" вийде друком українською книжка-бестселер американського історика Тімоті Снайдера "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним" – досконала деконструкція природи двох споріднених тоталітарних режимів: нацистської Німеччини та сталінського СРСР, трансформованого в сучасну фашистську росію.

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.