Спецпроект
Голодомор

"Це фільм про одне з найбільших жахіть нашої історії" — історик Олександр Зінченко про фільм "Голодомор. Літописці"

До Дня пам’яті жертв голодоморів та 90-х роковин Голодомору 1932-1933 років Суспільне Мовлення презентує документальний серіал "Голодомор. Літописці". Про історії, покладені в основу фільму, та силу проєкту в ефірі Радіо Культура розповідає автор сценарію, історик Олександр Зінченко.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Вижили завдяки маленькому татовому пайку: історія українки, яка дитиною пережила Голодомор 1932-1933 років (ФОТО)

“Жінка накинулася на неї, вирвала хліб і втекла. Вона не розуміла, як далі бути, що їсти до наступного пайка”, — згадує розповіді Варвари Сердюк її онук. Разом із родиною його бабуся вижила в Голодомор 1932-1933 років. Вона була ще дитиною, але ті жахливі часи добре запам’ятала.
Відео

1933: Жорна голоду - фільм про Голодомор

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Олена Буруль: Коротке життя охоронців на річці Збруч. Швейцарське оповідання про життя в радянській Україні часів Голодомору

З початком колективізації частина українських селян намагалась втекти з Радянського союзу. Варіантів було небагато – Польща або Румунія. З обома країнами природними кордонами на той час слугували річки – Збруч і Дністер. Особливо рух через річки посилився під час Голодомору. Знесилені люди намагалися перебратися на протилежний берег вночі, проте вдавалося це небагатьом. Більшість розстрілювала прикордонна варта.

Андрій Ковальов: Федір боявся писати листи додому... в Україну

Якось Федір Кривченко випадково почув про Голодомор в Україні, але зовсім не уявляв, що там на Батьківщині відбувається. До нього долітали лише чутки, загальна інформація і жодних деталей. Порівнював це з голодом, який спіткав Казахстан, але навіть не уявляв, з якою жорстокістю сталіністи винищували українців.

Олеся Юрченко: Спогади білоруського художника про Голодомор в Україні

Спогади про Голодомор 1933 року на Харківщині, записані білоруським художником Алесем Пушкіним.

: Динаміка ставлення до Голодомору 1932-33 рр. Опитування групи "Рейтинг"

Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу вважають 92% громадян України. Про це свідчать дані опитування Соціологічної групи "Рейтинг".

Голодомор в історичній пам’яті української молоді: на прикладі студентів ЗВО м. Дніпро

Голодомор в українську етнічну, національну історичну пам'ять активно почав входити вже з кінця 1980-х рр. Але цей процес, насамперед, торкався і дієво впливав на формування світоглядних настанов порівняно незначної кількості населення України. Передусім людей, які і так мали виразну національну орієнтацію. Значення Голодомору як символу, певного світоглядного «лакмусового папірця» посилюється в умовах фактичної російсько-української війни. Тому питання про ступінь поінформованості щодо даної історичної події, сприйняття (або не сприйняття) її як геноциду і спільної об’єднавчої вісі української історії, мають вагому значимість і актуальність.

Геноцид поза цифрами: фальсифікація інформації про Голодомор

Пильна увага українського суспільства прикута до неприємної ситуації навколо Національного музею Голодомору-геноциду. Теперішнє керівництво однієї з найважливіших інституцій національної пам’яті вдалося до фальсифікацій та дискредитації тематики Голодомору, що найбільш промовисто виявилося у виданій восени 2021 Музеєм книзі «Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань". Текст книги ставить під сумнів ще й фаховість підписантів розміщених там експертиз та їхню здатність до наукового аналізу. Наразі наукова спільнота й громадськість продовжують бити на сполох, звертаючи увагу суспільства та влади на серйозну проблему.

"Переяславська зрада". Аналіз наукової роботи очільниці Музею Голодомору

Навколо Музею Голодомору-геноциду розвивається один із найсерйозніших скандалів за всі часи. Установа стала майданчиком поширення інформації, а саме, що під час геноциду у 1932-1933 роках загинули 10,5 мільйона осіб, серед яких 4 млн – діти. Співупорядниця книжки "Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань" (де оприлюднені ці цифри), вона ж директорка Музею Голодомору-геноциду 24 грудня має захищати докторську дисертацію. Відомий історик та дослідник Віктор Брехуненко проаналізував її перший розділ та виявив у ньому плагіат.

Антон Дробович: "Від їхньої репутації каменя на камені не лишиться"

Навколо Музею Голодомору-геноциду розвивається один із найсерйозніших скандалів за всі часи. Установа стала майданчиком поширення інформації, яка не підтверджена ні у суді, ні є консолідованим рішенням науковців – а саме, що під час геноциду у 1932-1933 роках загинули 10,5 мільйона осіб, серед яких 4 млн – діти.
Про проект

Цю трагедію ми будемо переживати дуже довго. Поки не піде у засвіти останній очевидець рукотворного голоду. Поки ми не згадаємо всіх, хто хотів просто жити на своїй землі. Поки не будуть знесені пам'ятники катам і не перейменують вулиці, які досі носять імена призвідників катастрофи. Поки, врешті решт, ми не дізнаємось всю страшну правду...

Ця сторінка - данина пам'яті мільйонів українців, які стали жертвами чергового комуністичного експерименту. Колективізація по-сталінськи стала трагедією для хліборобів, всього українського села. Ми усвідомлюємо, що потрібні будуть зусилля кількох поколінь, щоб зібрати всі документи і факти, які б стали підставою для засудження злочинного кремлівського режиму.

Історія мільйонів жертв може бути написана лише колективними зусиллями. Професійні дослідники мають можливість працювати з документами партійних і радянських органів, спецслужб, посольств. Але кожен з нас може (і має!) працювати з власною пам'яттю, родинними спогадами, пожовтілими безцінними фотокартками, бабусиними листами...

Ми всі відповідальні за історію невимовного національного болю, ім'я якого Голодомор.

Перед очима стоять "тіні забутих предків". Треба бути геть безчесними людьми, щоб забути, уневажнивши тим самим їхнє життя. Воно було звичайним і геть не героїчним. Їхня смерть була страшна і неуникненна.Про те як це було - ми теж маємо знати. І розповідати світові, що нам боляче, бо було вбито кожного з нас, "мертвих, живих і ненароджених".

Ідею створити цю сторінку підтримали десятки українців - грішми, часом, книжками, спогадами. Першими, хто відгукнулись, стали Іван Лозовий, засновник конкурсу публікацій "Приз Ґарета Джоунза", медіа-менеджер і політик Юрій Стець. Низький їм уклін

Ми обов'язково назвемо й інші імена добродіїв - сподіваємось, що цей список ніколи не обірветься...

Спецпроект "Історичної правди"  під назвою "Голодомор 1932-1933" належить кожному, хто пам'ятає.

Детальніше про проектЗгорнути