80 років Корюківській трагедії

Нацистська каральна акція щодо жителів Корюківки відбулася 1–2 березня 1943 року: воєнні злочинці вбили 6700 людей та спалили 1290 будинків

Про це нагадує Український інститут національної пам'яті.

На 1943 рік припадає найбільше спалених нацистами сіл під час німецької окупації України.

Корюківська трагедія стала найбільшою в Європі. Але для України така велика кількість жертв не була винятковою. У спаленому селі Козари Чернігівської області вбито 3908 селян. У селі Копищі на Житомирщині – до 3 тисяч; майже стільки ж у селі Кортеліси на Волині та навколишніх хуторах.

Чотири документи про Корюківську трагедію

З 1941-го по 1944 рік в Україні нацистські каральні загони знищили вогнем понад 50 тисяч цивільних у понад 670 населених пунктах.

Тож Корюківська трагедія – національний символ скорботи за всіма загиблими у всіх українських селах, знищених нацистами в 1941–1944 роках.

Спалюючи цілі села та брутально вбиваючи всіх жителів – від дітей до людей літнього віку, нацисти мали єдину мету – залякати й упокорити. Те ж мають на меті російські окупанти, вдаючись до тактики ракетного терору проти українців.

Корюківка: забута трагедія. Як нацисти знищили 7-тисячне містечко

І злочин нацистів у Корюківці, й сучасні злочини росіян у Бучі, Ізюмі, інших окупованих містах свідчать про однакову злочинну природу їхніх організаторів – гітлерівського нацистського та путінського неонацистського режимів. Масовий терор проти цивільного населення – чи то знищенням сіл, чи то ракетними ударами та вбивствами – такі режими використовують з метою залякування суспільства, його упокорення.

Цілеспрямоване руйнування цивільної інфраструктури російським агресором є таким же злочином проти мирного населення, як і дії нацистів у роки Другої світової війни.

 

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.

Американський спокій під радянську балалайку

Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.