У приміщенні колишньої в'язнці НКВД в Луцьку хочуть розмістити хостел

У Луцьку в приміщенні колишньої в'язниці, де на початку Другої світової війни розстрілювали людей, облаштовують житло для туристів.

Про йдеться в сюжеті "5 каналу", передає сайт "Район. Луцьк".

Будівля у старій частинці Луцька – пам'ятник архітектури XVII століття. Майже 100 років в її стінах був монастир. Згодом у приміщенні з міцними мурами була і буцегарня, і музичне училище.

Кілька років тому комплекс споруд передали церкві. Священики, щоб назбирати грошей на ремонт приміщення, вирішили облаштувати в частині монастиря хостел.

Ідея відкрити готель в історичній споруді обурила місцеву громадськість. Історики кажуть, із тюрмою, що була в цій будівлі, пов'язані чорні сторінки української історії: енкаведисти розстріляли там тисячі політичних в'язнів.

"В цих камерах досі "сочиться кров" тих людей, які загинули там. І робити на цьому атракцію… І особливо те, що анонсувалося, що там будуть в формі НКВС обслуговувати цей заклад. Ну це взагалі не лізе ні в які рамки здорового глузду", – обурюється краєзнавець Ігор Левчук.

Деякі луцькі історики переконують – будівля більше підходить для музею тоталітарних репресій або історії УПА, а не для хостелу. Історик Сергій Годлевський впевнений: "Я думаю, що ті дві установи, такі як монастир і музей, то вони б одна одну доповнювали — тоді був би повний комплекс".

Від суперечок церкви та громадськості місцева влада воліє залишатися осторонь. Але чиновники визнають, що створення готелю в архітектурній пам'ятці з комерційною метою – протизаконне.

"В законі є положення, яке забороняє релігійним організаціям використовувати землю чи пам'ятки для підприємницької діяльності… Влаштування хостелу у вигляді тюремних камер в будинку колишньої тюрми — воно не суперечить статусу пам'ятки", – розповідає начальник відділу охорони історичної спадщини Луцької міської ради Петро Троневич.

Тим часом, церква продовжує реконструювати пам'ятку архітектури. Поки її дії не планують оскаржувати ані активісти, ані влада.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.

Американський спокій під радянську балалайку

Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.