«Мене на довго не стане», - Олег Ольжич

У ніч з 09 на 10 червня 1944 року у німецькому концтаборі "Заксенхаузен" загинув діяч ОУН, поет і вчений Олег Кандиба (Олег Ольжич). До цього часу залишаються нез'ясованими безпосередні причини його арешту. Існують тільки припущення. Перше – Ольжич завдяки своїм знайомствам у Західній Європі і США володів інформацією про можливий час і місце відкриття "другого фронту". Більше того, припускають, що Олег Ольжич переконував союзників здійснити висадку в Криму, що дозволить не допустити окупації всієї України більшовицькою Росією. Друге – Ольжич зібрав факти злочинів фашистів проти українців і мав намір їх опублікувати у так званому "вільному світі".

У ніч з 09 на 10 червня 1944 року у німецькому концтаборі "Заксенхаузен" загинув визначний діяч ОУН, поет і вчений Олег Кандиба (Олег Ольжич).

До цього часу залишаються нез'ясованими безпосередні причини його арешту. Існують тільки припущення. Перше – Олег Ольжич завдяки своїм знайомствам у Західній Європі і США володів інформацією про можливий час і місце відкриття "другого фронту".

Більше того, припускають, що Олег Ольжич переконував союзників здійснити висадку в Криму, що дозволить не допустити окупації всієї України більшовицькою Росією. Друге – Ольжич зібрав факти злочинів фашистів проти українців і мав намір їх опублікувати у так званому "вільному світі". Можна припустити ймовірність першої й другої причин.

Після загибелі у лютому 1942 року Олени Теліги та розгрому підпілля ОУН у Києві Ольжич перебрався в західну Україну, яка вважалася відносно безпечним місцем, звідкіля можна здійснювати керівництво ОУН. При цьому він намагався менше відвідувати Львів, де крім гестапо за ним могли полювати польські боївки, які намагалися помститися українцям за "різанину на Волині" у липні 1943 року.

 
Олена Теліга та Олег Ольжич
Колаж: Вечірній Київ

Письменниця Докія Гуменна, яка знала про Олега Ольжича ще з часів окупованого німцями Києва, одного разу намагалася підійти до нього у Львові, щоб привітатися. Однак Ольжич, якого вона вважала приятелем, відвернувся і зробив вигляд, що не знає її. Спочатку її це обурило. А потім вона зрозуміла, що таким чином він, можливо, врятував її від підозр гестапо, яке за ним чатувало.

На одній із зустрічей у Львові в 1943 році Олег Ольжич зізнався генералу Миколі Капустянському: "Пане генерале, мене на довго не стане". Пізніше у своїх спогадах М. Капустянський написав: "Він передчував свою смерть".

Несподівано для багатьох Олег Ольжич з'явився у Львові 25 травня 1944 року і попрямував на конспіративну квартиру літератора Романа Маланчука ("Ромехи"), що неподалік Личакова. При цьому, як стверджує його соратник Яків Шумелда, Ольжич знав, що квартира "Ромехи" у Львові давно "не надійна" і перебуває під наглядом гестапо.

Зрештою, Роман Маланчук не вважався професійним підпільником, не належав до ОУН, а тільки входив до складу "Культурної референтури ПУН", яка об'єднувала національно свідому творчу інтелігенцію.

Чому досвідчений революціонер Олег Ольжич з'явився на розконспірованій квартирі? Що спонукало його до такого ризику? Відповідей на ці питання немає і до цього часу.

Після арешту гестапо доправило Ольжича спочатку до Берліну, а згодом – концентраційного табору "Заксенхаузен", де на той час уже перебували інші визначні діячі ОУН, включно з Головою ОУН полковником Андрієм Мельником та його дружиною Софією.

Про арешт Олега Ольжича у Львові довший час ніхто не знав. Андрій Мельник у своїх спогадах зізнався, що одночасно про арешт і смерть Ольжича його повідомив Степан Бандера на той час також в'язень "Заксенхаузена". На вікні своєї камери він зробив напис "Ольжич", а поруч намалював хрест, що означало смерть.

 
Концтабір Заксенгаузен
wikipedia.org

З-поміж українських в'язнів-націоналістів лише Володимир Стахів бачив Олега Ольжича. В. Стахів належав до ОУН(р) Степана Бандери, однак, як українець, з повагою ставився до Ольжича – на той час уже відомого діяча національно-визвольного руху.

Власне Стахів майже в деталях описав страшну картину поневірянь Олега Ольжича.

У "Заксенхаузені" тривали безкінечні допити, які проводилися переважно вночі, щоб не дати йому можливості спати.  Ольжич перебував в одиночній камері з твердими нарами. Він був закутий у ланцюги до підлоги. Міг тільки сидіти або лежати на нарах. Коли в'язню приносили поїсти, його розковували і тоді важкі ланцюги із грюкотом падали на підлогу.

07 червня до "Заксенхаузена" зі Львова прибули троє гестапівців: -оберштурмбанфюрер (підполковник) Вольф, гауптштурмфюрер(капітан) Шульц та прибалтійський німець Вірзінг, який відзначився особливою жорстокістю при допитах українців у Львові в 1941 році.

О 15.00 цього ж дня згадана "трійця" розпочала допит Олега Ольжича, після якого йому стало геть зле. До своєї камери він повернувся о 20.00. Отже, катування тривало впродовж п'яти годин.

Наступного дня допит розпочався о 20.00. Знесилений і напівмертвий Олег Ольжич повернувся у свою камеру за опівніч. Тільки вранці 10 червня йому принесли сніданок. А вже через деякий час німець-наглядач Панке голосно повідомив: "В'язень відмовляється приймати їжу…"

Насправді Ольжич не витримав тортур і загинув.

Деякий час поширювалися чутки, що він повісився у камері. Але цьому ніхто не вірив, знаючи його незламний характер і безмежну силу волі до життя. Версію про самогубство спростував Андрій Мельник, якому німецький офіцер Вольф показав передсмертну записку Покійного, де, начебто, той зізнавався у намірі самогубства. Однак зміст записки цього не підтверджував. Олег Ольжич лише написав, що відмовляється давати свідчення і не зрадить друзів.

Згодом Андрій Мельник звинуватив референта українських справ у відомстві Гімлера Вольфа у смерті Ольжича.

16 червня 1944 року о 16 годині католицький єпископ Владислав Гораль із Любліна відслужив у своїй камері заупокійну службу Божу за Олега Ольжича. Заздалегідь про це повідомив інших в'язнів, які в той день разом з ним молилися за упокій душі героя.

Тіло Олега Ольжича німці спалили у крематорії. Андрій Мельник відчайдушно домагався, щоб прах Ольжича передали йому для захоронення. Однак, попри обіцянку це зробити, комендант "Заксенхаузена" Кайдель не дотримав слова. Прах Олега Ольжича, як і прах інших в'язнів, відвезли на одну з німецьких фабрик з виробництва мила.

 
Пам'ятник Олегові Ольжичу (Житомир)
wikipedia.org

Ольжичу виповнилося тільки 36 років. За рік до загибелі він одружився з Катериною Білецькою, яка народила йому сина, але вже після смерті чоловіка. На його честь сина назвала – Олег.

"Заксенхаузен" зберігає пам'ять про багатьох в'язнів, в тому числі українських. Але до цього часу на всі звернення Проводу ОУН встановити пам'ятну дошку на честь Олега Ольжича навіть не отримали якоїсь зрозумілої відповіді.

Можливо, сьогодні, коли московсько-українська війна відкрила очі багатьом українським, а також німецьким політикам і державним діячам, знайдеться політична воля гідно вшанувати пам'ять великого українця - Олега Ольжича.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Член РУП Дідковський – організатор Уралу

Він народився в Житомирі. Закінчивсь кадетський корпус в Києві. Друкував українські видання в Петербурзі. Повернувся в Україну для розгортання РУП. Закінчив університет в Женеві. Партизанив на Уралі, який вже добре пізнав. Саме він прийняв і поселив царську родину в Єкатеринбурзі, яка у подальшому була розстріляна. Його ім’я носить гора – одна з трьох найвищих на Уралі.

Данило Скоропадський. "Валет" у колоді карт МГБ СССР

"33-літній принц України одного дня може стати центральною фігурою у великім повстанні, від якого може залежати доля Європи і України", - так наприкінці 1930-х років писали у пресі про гетьманича Данила Скоропадського після його поїздки до США та Канади за дорученням батька. З 1941 року син Павла Скоропадського став об'єктом уваги радянських спецслужб під оперативним псевдо "Валет".

Життя на війні та поза нею. Уривок з книги Івана Гоменюка "Мурашник. Нотатки на манжетах історії..."

Багато науковців називають Першу світову війною технологій. Справді, безліч технічних новинок і новацій випробовувалися саме тут. Зросла роль авіації, яку раніше воєначальники вважали дорогою й непотрібною розвагою. Авіатори були потрібні для розвідки та спостереження, набувала поширення бомбардувальна авіація, а повітряні бої вже не були дивиною навіть на Східному фронті.