Замітки на полях після прочитання книги Ізи Хруслінської «Мереживо. Про українців з Польщі. Розмови з Петром Тимою»

Шлях від деконструкції совєцького міфу до демонтажу пам'ятника - це світоглядний шлях від колоніального минулого до самостійного майбутнього України. Переосмислення власної історії та формування української нарації минулого не можливо без звільнення власної свідомості від великодержавної нарації, сенсів, смислів та символів. І знесення пам'ятників та меморіалів совєцької епохи - одне із таких важливих завдань. Чим швидше вдасться завершити процес декомунізації у своїх громадах та головах, тим швидше громадські простори наших міст, містечок та сіл отримають можливість для розвитку – економічного, культурного, просторового. Не самі по собі, а завдяки новим можливостям нового мислення

Назви топонімів на честь представників російської науки та культури з'явилися на мапі Львова після 1945 року виключно для того, щоб засвідчити належність міста до російського культурного простору і підкреслити важливість російсько-української дружби. Через них, по суті, відбувалося просування і ствердження російського домінування. Об'єктивних причин зберігати ці урбаноніми й надалі немає. Російські діячі, на честь яких було перейменовано вулиці, жодним чином не були пов'язані зі Львовом, Галичиною чи Україною. Більшість з них це фігури локального значення, маловідомі у світі, особистості, які є частиною суто російського канону

Виборчий кодекс, який почав діяти в Україні з початку 2020 року, суттєво змінює принцип голосування, переведення голосів у мандати, нарізку округів, що, звісно, не омине і Львівщину. Це викликає певні історичні паралелі з 1907 роком, коли в Австро-Угорщині відбулася виборча реформа, яка суттєво змінила правила виборів у Галичині. Тоді використовувалася виключно мажоритарна виборча система, яка відтепер не використовується в Україні під час парламентських і місцевих вибрів до рад із кількістю виборців більше як 90 тисяч осіб