Мирослава Барчук: Світла пам'ять великому поетові!

Найбільш значимий для моєї юності вірш Дмитра Павличка — "Долиною туман тече" (1965). По-перше, я пригадую, як мені, 14-річній, мама пояснювала, скільки там прихованих сенсів, знаків і натяків, які пропустив цензор. І це була наша велика таємниця, змова

 

По-перше, я пригадую, як мені, 14-річній, мама пояснювала, скільки там прихованих сенсів, знаків і натяків, які пропустив цензор. І це була наша велика таємниця, змова.

А 29 вересня 1989 року ми студентською компанією поверталися з ювілейного вечора Павличка. Страшенно щасливі і піднесені, з синьо-жовтими прапорами і стрічками. Зовсім не хотілось розходитись, ми вийшли на Майдані (тоді ще площі Жовтневої революції), обійнялись і почали співати недавно вивчені пісні УПА, стрілецькі і чомусь саме "Долиною туман тече" Павличка/Білаша.

Біля нас зібрались кілька сотень людей, усі слухали, заворожені, бо це було дивом в той час. І буквально за пів години нас оточив ОМОН. Якийсь полковник міліції оголосив у мегафон: "Кто не имеет отношения к незаконному митингу, выйдите из оцепления". Ніхто не вийшов, хоча було дуже страшно. І ми далі горлали:

Мене задужали вітри,

Ослабли корені мої.

Зосталось два, а може, три

Листочки яворовії.

А брат мій каже — не журись,

Не впадемо ніколи ми!

Підпалим небеса колись

Вогнями яворовими!

І тоді я вперше побачила, як омонівці синхронно опустили захисне скло на шоломах і почали люто бити нас гумовими кийками. По обличчях, пальцях, грудях, головах, уже лежачих закривавлених хлопців.

Мине 24 роки і це повториться знову, 29 листопада 2013 року, практично на тому ж місці, з нашими дітьми.

Десять років тому Дмитро Павличко переконав мою маму востаннє вийти на сцену, вже в інвалідному візку (дякую йому за це). І мама тоді прочитала цей дорогий для мене вірш. Є фото цього моменту.

Світла пам'ять великому поетові!

Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».

Юрій Берестень: Волонтерський рух у Катеринославі під час російсько-турецької війни 1877-1878 років

Російський уряд, прикриваючись риторикою надання гуманітарної допомоги "братським народам" Балкан, намагався використати загострення військово-політичної ситуації в регіоні, де спалахнуло в 1875 році масштабне повстання проти турецького поневолення, для посилення своїх позицій у регіоні, марячи про захоплення Константинополя та реставрацію нової Візантійської імперії. Заздалегідь готуючись до війни з Османською імперією, він починає активно розгортати мережу доброчинних організацій та установ, які повинні були опікуватись гуманітарними проблемами догляду за пораненими та хворими військовими, інвалідами війни, сиротами.