Памʼять як заручниця політики

В Польщі знову активно почали говорити, що на заваді розвитку нормальних стосунків з Україною є «заборона на ексгумації поховань загиблих від українців поляків». Але ця перешкода є цілком надуманою.

 

В Польщі знову активно почали говорити, що на заваді розвитку нормальних стосунків з Україною є "заборона на ексгумації поховань загиблих від українців поляків". Але ця перешкода є цілком надуманою.

По-перше, ніколи не було жодної заборони на ексгумації та перепоховання. З українського боку, як реакція на знищення кільканадцяти українських могил в Польщі (деякі знищували в прямому етері, деякі з благословення влади) було заявлено про призупинення видачі дозволів на пошукові роботи на українській території для польських експедицій.

Тобто ніхто не забороняв перепоховати віднайдені останки, натомість призупинили можливості для пошуку таких поховань. Пошуку, який міг виявити поховання, а міг закінчитися безрезультатно.

Призупинили з метою зупинити руйнування українських могил (цього вдалося досягнути) і відновити вже зруйновані (цього досі не сталося).

Питання могло бути вирішене дуже швидко, якби не бажання польських політиків залишати його невирішеним. Саме з ініціативи польської сторони, його постійно піднімали по драбині політизації на вищий рівень - від Інститутів національної памʼяті обох країн, через міністерства культури та віце-премʼєрів до рівня президентів України та Польщі.

Врешті, на найвищому рівні, на зустрічі Зеленського і Дуди його ніби вирішили, домовившись, що з польського боку буде відновлено памʼятник на одній могилі, яка офіційно охороняється згідно польського законодавства, після чого надаються дозволи на пошукові роботи на українських теренах. Через деякий час навіть було оголошено про втілення цієї домовленості в життя - в Польщі оголосили про відновлення памʼятної таблиці на горі Монастир.

Але обманули - таблицю не відновили, а відкрили в новому вигляді, "загубивши" імена похованих в могилі повстанців, які загинули в бою з НКВД.

Домовленість досі актуальна і досі не реалізована. Бо невирішеність цього питання залишається дієвим інструментом мобілізації частини електорату для деяких польських політиків.

Саме тому вони постійно говорять про нібито заборону ексгумацій, бо так створюється потрібна емоція: обурення від того, що не дають здійснити достойне перепоховання предків значно більше, ніж те, яке могла б викликати інформація, що нема дозволу на пошуки можливих поховань.

Бо так легше переконати своїх співгромадян в уже майже сакральній, затвердженій польським законодавством, але не підтвердженій історичними джерелами і дослідженнями цифри в 100 тисяч вбитих поляків. Нібито вони десь там непоховані по-християнськи в українській землі.

Саме тому в 2018 президент Дуда замість відвідати одне з кільканадцяти місць поховань поляків на Волині, поставив вінок в полі, заявивши там можуть бути останки поляків, які не дають перепоховати.

Насправді там нікого не поховано, це просто поле. Але фото дає потрібну емоцію, яка конвертується в потрібну політичну підтримку.

І байдуже, що все це збудовано на брехні, яка лиш отруює стосунки із сусідньою державою. Політичні бали в середині країни цінніші. Прикро, що вони сприймаються ціннішими навіть зараз, коли непорозуміння між нашими країнами відбувається на тлі реальної загрози з боку Росії не лише для України, але й Польщі.

А питання достойного поховання наших предків можна вирішити досить швидко, якщо відмовитися бачити в його невирішуваності політичні можливості.

Юрій Юзич: Друг "Вовк"

Вбили Андрія Парубія. Як колись Бандеру, Коновальця, Петлюру. Для більшості – це вбивство діючого народного депутата, члена комітету з питань оборони і розвідки. Колишнього спікера українського парламенту, коменданта «Самооборони Майдану», секретаря РНБО. Для меншості це вбивство друга «Вовка» - одного з ключових творців українського молодіжного середовища, яке з кінця 1980-х готувалось не лише до здобуття незалежності України.

Юрій Луценко: "Став для молоді прикладом Чину". Пам'яті Андрія Парубія

Парубій жив метою - захистом української Держави. Всі побутові та політичні розмови він зводив на це. Інколи здавалося, що він по ночах говорив із своїм дідом та стрийками, і звітує їм про кожен крок, щоб не допустити помилок минулих спроб.

Володимир Бірчак, Володимир В'ятрович: Рука радянська на Волині

Фрагменти польських документів 1940-х років, де йдеться про роль совєтів у розпалюванні польсько-українського конфлікту.

Олексій Мустафін: "Відплата за поразку", або навіщо Тохтамиш захопив Москву

26 серпня 1382 року володар Улуса Джучі хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Це сталося лише через два роки після битви на Куликовому полі у верхів'ях Дону, в який місцевому князю Дмитру чи не вперше вдалося взяти гору над великим татарським військом. Тож іноді припускають, що акція Тохтамиша була нічим іншим, як "відплатою за поразку".