Маріуполь зупинив навалу зі сходу

Прив'язування дат заснування до діяльності чиновників і воєначальників Російської імперії мало на меті стерти з пам'яті майбутніх поколінь славні сторінки історії наших предків

 

Від редакції: уперше цей текст опубліковано у 2014 році в газеті "Україна єдина".

Вважається, що Маріуполь заснував у 1778 році російський губернатор Василь Чортков. Тоді місто отримав назву Павловськ – на честь майбутнього імператора Павла І.

Таке прив'язування дат заснування до діяльності чиновників і воєначальників Російської імперії мало на меті стерти з пам'яті майбутніх поколінь славні сторінки історії наших предків. Це стосується і козацького форпосту Домаха, який існував ще з давніх часів на місці теперішнього Маріуполя.

Козацька колонізація азовського узбережжя почалася у ХVII століття. Поселення запорожців сягали півдня сучасної Ростовської області РФ. Богдан Хмельницький вважав українськими землі до Дону.

На початку XVII століття володіння Запорізької Січі перейшли під турецький протекторат. Московська держава під страхом смерті заборонила лівобережним, слобідським та донським козакам підтримувати будь-які зв'язки із запорожцями, оскільки побоювалася, що останні стануть підбурювати до заколоту проти московської влади.

В цей час запорожці активно розвивали рибні та соляні промисли на Дону, Міусі, Кальміусі, вели жваву торгівлю з Правобережжям і Галичиною, що перебували у складі Речі Посполитої.

У 1734 році запорожці повернулися під російський протекторат, із тих пір їхні східні володіння стали об'єктом зазіхань донських козаків.

Щоб закріпити владу, запорожці розділили свої землі на територіальні округи --паланки. Кальміуська паланка з центром у фортеці Домаха була найбільш східною: її землі доходили до сучасного Ростова-на-Дону.

Після довгих конфліктів та низки доносів з боку донців на запорожців, у 1746 році імператриця Єлизавета Петрівна своїм указом змінила межі Запоріжжя, віддавши донцям землі між річками Дон і Кальміус.

Таким чином Домаха (яка перебувала в усті Кальміусу) стала прикордонною фортецею. Можна сказати, що у середині XVII століття на Маріуполі зупинилася експансія зі сходу.

Звісно, запорожці не могли змиритися з несправедливим рішенням російської влади і самовільно освоювали відібрані в них землі. Ця обставина стала однією з формальних причин, через які Катерина ІІ зруйнувала Запоріжжя в 1775 році. Лише після цього розпочала відлік офіційна, російська історія Маріуполя, яка чомусь затрималася і в незалежній Україні.





Валентин Яблонський: Це була справді чарівна ніч! Як Україна отримала Конституцію

Добре, що внизу працював буфет. Скільки чорної кави тоді було випито, лише буфетчиці знають, адже була глибока ніч, організм кожного вимагав перепочинку, а зробити цього ми не мали права.

Олексій Мустафін: Вбивство на Відовдан. Міфологія на крові

28 червня 1914 року у Сараєві був вбитий спадкоємець австрійського та угорського престолів ерцгерцог Франц Фердинанд та його дружина Софія. Замах влаштувала невелика – кількість її учасників навряд чи сягала й двох десятків чоловік - підпільна організація "Молода Боснія". Проте на "завдання" вирушили одразу шість бойовиків. З них троє були хворі на туберкульоз - відтак втрачати їм, по суті, було нічого.

Вахтанг Кіпіані: Блакитний стяг з золотою тамгою Ґераїв

У мене з кримськотатарським прапором особливі стосунки з 2004-го. У кінці Помаранчевої революції на політфорумах УП і "Майдан" (соцмереж тоді не було ще) народилась ініціатива організувати не штабну, а народну акцію підтримки подій у Києві і пояснити рацію мешканцям сходу та півдня. Тоді панувала ілюзія, що це вони просто не знають, що відбувається і треба приїхати й особистим прикладом щось довести їм, тоді вони перестануть підтримувати кримінального виродка Януковича.

Олексій Мустафін: Гамельнська історія. Як з криміналу зробити притчу

У 1284 році в німецькому місті Гамельн сталася моторошна подія, яка назавжди залишилася в історії міста і водночас зробила його знаменитим на весь світ. В цей день зникла без сліду велика кількість місцевих дітей – найчастіше йдеться про «сто і ще тридцять».