Маріуполь зупинив навалу зі сходу

Прив'язування дат заснування до діяльності чиновників і воєначальників Російської імперії мало на меті стерти з пам'яті майбутніх поколінь славні сторінки історії наших предків

 

Від редакції: уперше цей текст опубліковано у 2014 році в газеті "Україна єдина".

Вважається, що Маріуполь заснував у 1778 році російський губернатор Василь Чортков. Тоді місто отримав назву Павловськ – на честь майбутнього імператора Павла І.

Таке прив'язування дат заснування до діяльності чиновників і воєначальників Російської імперії мало на меті стерти з пам'яті майбутніх поколінь славні сторінки історії наших предків. Це стосується і козацького форпосту Домаха, який існував ще з давніх часів на місці теперішнього Маріуполя.

Козацька колонізація азовського узбережжя почалася у ХVII століття. Поселення запорожців сягали півдня сучасної Ростовської області РФ. Богдан Хмельницький вважав українськими землі до Дону.

На початку XVII століття володіння Запорізької Січі перейшли під турецький протекторат. Московська держава під страхом смерті заборонила лівобережним, слобідським та донським козакам підтримувати будь-які зв'язки із запорожцями, оскільки побоювалася, що останні стануть підбурювати до заколоту проти московської влади.

В цей час запорожці активно розвивали рибні та соляні промисли на Дону, Міусі, Кальміусі, вели жваву торгівлю з Правобережжям і Галичиною, що перебували у складі Речі Посполитої.

У 1734 році запорожці повернулися під російський протекторат, із тих пір їхні східні володіння стали об'єктом зазіхань донських козаків.

Щоб закріпити владу, запорожці розділили свої землі на територіальні округи --паланки. Кальміуська паланка з центром у фортеці Домаха була найбільш східною: її землі доходили до сучасного Ростова-на-Дону.

Після довгих конфліктів та низки доносів з боку донців на запорожців, у 1746 році імператриця Єлизавета Петрівна своїм указом змінила межі Запоріжжя, віддавши донцям землі між річками Дон і Кальміус.

Таким чином Домаха (яка перебувала в усті Кальміусу) стала прикордонною фортецею. Можна сказати, що у середині XVII століття на Маріуполі зупинилася експансія зі сходу.

Звісно, запорожці не могли змиритися з несправедливим рішенням російської влади і самовільно освоювали відібрані в них землі. Ця обставина стала однією з формальних причин, через які Катерина ІІ зруйнувала Запоріжжя в 1775 році. Лише після цього розпочала відлік офіційна, російська історія Маріуполя, яка чомусь затрималася і в незалежній Україні.





Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».

Юрій Берестень: Волонтерський рух у Катеринославі під час російсько-турецької війни 1877-1878 років

Російський уряд, прикриваючись риторикою надання гуманітарної допомоги "братським народам" Балкан, намагався використати загострення військово-політичної ситуації в регіоні, де спалахнуло в 1875 році масштабне повстання проти турецького поневолення, для посилення своїх позицій у регіоні, марячи про захоплення Константинополя та реставрацію нової Візантійської імперії. Заздалегідь готуючись до війни з Османською імперією, він починає активно розгортати мережу доброчинних організацій та установ, які повинні були опікуватись гуманітарними проблемами догляду за пораненими та хворими військовими, інвалідами війни, сиротами.