Про загиблого воїна Ярослава Карлійчука

Загинув побратим. Ярік Карлійчук, він же "Малий". З 10-ї гірськоштурмової. Під Шумами, куля снайпера. Залишились дружина і крихітний синок.

Простий класний хлопець з Чернівецької області, невисокий на зріст, щирий іноді до кумедності, добрий і безбашенно сміливий. Пам'ятаю його 20-річною майже дитиною, під Мар'їнкою, влітку 2016-го. Відтоді не бачились, але списувались і зідзвонювались час від часу. Він прийняв для себе рішення бути професійним військовим - все життя, до пенсії, служити в армії. Устиг прочитати мою книгу, де він один із героїв. Коли я недавно просила у вас маскувальні сітки - просила для нього.
Сподіваюся, хлопці добре відплатять за нього. Чорт, мені досі незвично казати "відплатять", а не "відплатимо". Знаєте, я досі вважаю, що оте брязкання залізом біля наших кордонів - шантаж і понти, але якщо раптом не понти - тоді знов буде "відплатимо".
Сил Олені. Здоров'я й долі їхньому синочку.
Все, що нижче - про Яріка. Хай його пам'ятають.
"...Позицію "Волга" утримують всього четверо армійців - двоє старшого віку - Женя і Юра, і двоє молодих - РПК-шник Коля, родом з окупованих територій, і неймовірно жвавий західняк Ярослав з позивним Малий – не УДАшний Малий, інший, ЗСУшний. Він тут наймолодший, йому 20 років. Нічого не боїться - ні супротивника, ані начальства, через страшну спеку, незважаючи на регулярні втики, ходить і воює в самих трусах.
...Десь після восьмої вечора - майже безперервна робота стрілкача. Працюємо ми, працює противник, працює батальйон "Донбас" праворуч від нас. Літають трасери. Спалахують і бухають постріли з РПГ. Іноді автоматні і кулеметні черги звучать як сухе цок-цок-цок - це коли влучають у цегляну стінку біля наших бійниць.
- О, трасери по нам! З 12-ї години, навіть ближче, - радіє Малий. – За цим гаражом метрів 100 сидять! Дивись, вспишки видко. ПКМ звідти б'є. Я можу тобі показати, де, Лєн.
...Виїжджає наша беха, стріляє. Тепер дим над посадкою противника. "Прямо у саму зеленку запустили, де вони сидять. Але толку з того, у них окопи добре укріплені", - каже Малий. Працюють наші і ворожі кулемети, автомати, працює все, не залишилося ані шматочка тиші. Від мішків, якими ми сьогодні з ранку зміцнювали бійниці, зовні залишилася вже половина.
"По рации передали, с бэхи у*бали прямо по "Булочке" [позиція противника], - радіє Коля.
"Е*ать, б*дь!", - смикається назад Малий: снайперська куля залетіла в бійницю, ледь не зачепивши його. "Десь близько, курва, сидить".
Під вікнами розривається вог. "Це по ходу типу нам?" - "По ходу типу нє. Ми ж тут ни при чем вообще". "Погрався ти, пограюся і я трошки", - працює одиночними Малий.
...- Слишь, Лєна, - питає Малий, - у тебе є чим виміряти точну відстань до тої зеленки?
- 480 метрів. Став на прицілі п'ятірку.
- Та ні, мені цікаво, чи РПГ дістає. Дістає.
Вольф хоче щось роздивитися, просить дати йому підсвітку. Але вже доволі темно, світити зсередини не можна.
- Нам не потрібен додатковий ризик, - кажу я.
- Немає тут ніякого додаткового ризику, - не погоджується Малий. – Вони і так знають, де ми і скільки нас. Як ми сюди тільки їхали, ще доїхати не встигли, а вже наша колона в ютубі була.
- Як думаєте, - питаю я, - коли стане не так жарко, вдень теж будуть бої, чи лише в сутінках?
У мене все ще немає нічного прицілу, тому це питання сильно мене турбує.
- Не буде вдень боїв, - каже Малий. – За весь час, що ми тута, один раз всього був.
- Значить, це тільки в "обсосах" справа?
- В "обсосах", - каже Вольф. – Мешают.
(Бойові дії вже рік як відбуваються лише у вечірній і нічний час – коли у "обсосів" закінчується робочий день).
...По нас прилітає з СПГ - "Це з конезаводу". Всі пости пожвавлюються, починається жвава отвєтка. "Эх, нужны активные наушники", - зітхає Вольф. "А я вже звик", - каже Малий. Він бере РПГ, кидає в кишеню кілька гільз, щоб вставити їх у вуха, і відправляється на "акцію відплати". Вольф буде дивитися, куди полетить, і підкоригує в разі потреби. Малий стріляє, один постріл не розривається, але два влучають куди треба.
Малий повертається. Деякий час тиша. Потім повз нашу бійницю з досить гучним свистом починають літати кулі.
- О. Інтересно, - каже Малий.
- Да что там интересного? – дивується Вольф.
- Як пулі свистять. Дуже люблю.
- Любиш?
- Да. Особєнно коли ми лиш сюда заїхали, дванадцять пуль над головою летіли. Пару в бійницю залетіло і чуть не чвахнуло мене. Я три рази упав на ср*ку тута. До мене Юра підбіг, каже: "Нічо, все нормально". І відтоді понравилось, як свистить над головою.
- Я бачила великий спалах з дванадцятої, - кажу Малому.
- Ну да, у них же там окопи. Вони ідуть туди і кричать звідти "Укропи г*ндони, п*дараси" і всяку фігню. Казали, що наша розвідка бачила купу шприців у полі, але чи це правда, чи ні, я не знаю. Ну, травку по-любому курять.
- А може, поранений у них був?
- Все може бути. Але я думаю, що тверезі люди, як ти і я, не підуть у зеленку, де їх можуть накрити, і не будуть кричати звідти "Укропи п*дараси", правильно?
- Хіба що з окопу.
- Так вони з окопу і кричать. А в них окопи файно укриті. Туди лиш мінами крити.
Приходить Каталонець і займає місце біля бійниці. "480 метрів", - кажу я. Повз нас яскраво чиркає куля. "Свистить – це добре", - замислено каже Малий. "Якщо чуєш, що свистить, значить, не в тебе", - підтримує Каталонець.
Малий відкручує полум'ягас і дає три одиночні постріли – хоче яскравим спалахом подражнити противника, щоб викрити його вогневі точки. "Тут кущі, за ними ні фіга не видно", - каже Каталонець.
"С кустами знаешь что надо сделать? – пропонує Вольф. - Я тротил взял – нах*й взірвати ці дерева".
"Я це відколи ми тута предлагав, - скаржиться Малий. – Я й гаражі хотів взірвати".
- Не, гаражи взрывать не вариант, - заперечує Каталонець. – И дерева тоже надо думать. Они хоть чуть-чуть прикрывают. И тебе ни х*ра не видно, но и по тебе. РПГшка буде летіть – вона в деревах й*бне. Простіше укріпиться на котельні і оттуда х*ярить.
- Так пацани будуть там укріпляться. Я теж хочу туди, але мене ніхто не пускає, - каже Малий.
- Так там же ще ніхто не сидить. От коли будуть, тоді й буде розмова.
"Па-пам - па-па-пам - па-па-па-па - па-пам!" - в "футбольному" ритмі стріляють з автоматів - то один, то інший. Тут цей ритм у моді, його чути щодня.
Каталонець, нарешті, зауважує, звідки стріляли, і дає кілька коротких. Противник замовкає. "Якби зі мною двоє пішли на прикриття, я б від гаражів зараз з РПГ чвахнув", - мріє Малий. "Простіше з криші. Виліз, фігнув і зразу вниз. А вони по криші почнуть фігачить, можна буде по вспишкам їх визначать", - каже Каталонець.
...завтра з Франківська виїжджають люди Жовтня, які повинні поміняти нас 10-го. Почувши про це, Малий засмучується: "Неінтересно". "Та почекай, там такі ж самі", - заспокоює його Каталоша. "Я до вас уже привик", - каже Малий.
...- Ви вже старий, навіщо вам стріляти? А я молодий, мені треба набиратися досвіду.
- Ну, йди, молодий...
Двадцятирічний хлопчик з Чернівецької області, що служить у ЗСУ біля трьох місяців і вже втратив на війні друга, з насолодою уявляє, що буде робити з полоненим "сєпаром", якщо той трапить йому до рук.
Навчаю: якщо будеш точно знати, що цей ворог катував людей, навмисно вбивав цивільних - роби з ним, як душа просить. Але скоріше за все, це буде звичайний хлопець, такий, як ти, який зараз так само чесно воює за свою Батьківщину. Просто Батьківщина у нас із ним різна: у нас - Україна, у нього - Російська імперія. Для нас він - окупант чи колаборант. І все одно, кажу, такого полоненого вбивати і мордувати не можна.
Підозріло легко погодившись не чіпати майбутніх полонених, за доволі зрозумілою асоціацією: "Ти тут лягаєш спати і не знаєш, чи прокинешся, а ті п*дараси нагорі жирують". І, миттєво перемкнувшись, з такою самою насолодою уявляє, що робив би з представниками влади і найвищого військового керівництва, якби ті потрапили йому до рук. Якби все оте збулося, кожен з них залюбки помінявся б долею з полоненим бойовиком.
А добра ж дитина... будучи наймолодшим, огризаючись для порядку на зауваження старших, зворушливо дбає про всіх, хто поруч.
Не уриваю. Нотацій не читаю.
Просто язик не повертається.
...Якимось чином майже одночасно порожніють стрічки в трьох наших кулеметах. Залишивши на бійницях автоматників, біжимо з Каталонцем і Скрипалем в освітлену каптерку забивати стрічки. Руками, зрозуміло, машинки Ракова тут і на очі не бачили. Нам допомагає Малий. Ми в екіпіровці і броніках, тільки що без касок, він, як завжди, в саменьких трусах. "Це все заряджається для п*дарасів метрів за 400 від нас", - коментує Малий.
Пізніше, коли мене вже не буде на Мар'їнці, він вийде, як завжди, вночі стріляти з РПГ, і тут його недосвідчений товариш, відкривши вогонь трасерами, демаскує обох. Малий буде серйозно поранений, але одужає і повернеться до строю".
 

Петро Балог: Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"

Віталій Гайдукевич: Безсистемність. Нагороди

Велика війна – багато героїзму і підстав для нагородження. Нагородна справа (як і будь-яка) потребує системного підходу. Одразу зафіксую – Україна вже давно потребує реформи нагородної системи. Система - це коли існує чітка ієрархія нагород і відзнак: державні ордени, хрести, медалі, відомчі хрести, відомчі медалі, решта відзнак

Сергій Стуканов: Не сумніваймося: вони знищать все

Усвідоммо кришталево ясно: вони знищать ВСЕ, до чого дотягнуться їхні руки. Не сумніваймося: знищать. Якщо не знищать, то викрадуть і привласнять. Це їхня мета: знищити нас як окрему націю і культуру. А "довести" світові, що нас немає і не було, звісно, простіше, коли нема доказів (артефактів) нашого існування.

Сергій Стуканов: Сім аргументів на користь 8 травня

Продовжувати й надалі відзначати День перемоги 9 травня - значить лишатися в рамках совєтської парадигми про "звільнення пів Європи". Натомість відзначення Дня перемоги над нацизмом 8 травня означає для нас усвідомлення, що нацизм тоді, в 1945 році, було подолано, але московська загроза лишилася непереможеною