Спецпроект

Вшанування у Сагрині під українськими прапорами — не провокація — дипломати

"Вшанування пам'яті загиблих представників кожної з країн, якої б національності вони не були — це не провокація, а високоморальний християнський вчинок", — заявили в Посольстві України в Республіці Польща у відповідь на висловлювання люблінського воєводи.

Відповідний коментар з'явився ввечері 9 липня на офіційній сторінці посольства у "Фейсбуці"

Дипломати нагадали, що в християнській традиції померлі поминаються в будь-яку пору року без згадування про дату смерті, особливо коли це здійснюється в присутності духовних осіб. 

"Нашим спільним обов’язком є збереження пам'яті про всіх загиблих, незалежно від того, чи йдеться про кілька сотень осіб, чи про декілька десятків тисяч", — ідеться в повідомленні.

Посольство заявило, що українців, які піднімають на офіційних заходах національні прапори, ніяким чином не можна називати націоналістами і провокаторами, як і поляків. 

"Переконані, однак, що люди з національними прапорами дбають не лише про гідність своєї держави, а й про дружні і добросусідські відносини між Україною і Республікою Польща", — додали в Посольстві. 

Коментар акцентує на фундаментальному принципі міждержавних відносин: політики і посадові особи не повинні маніпулювати історією. "Особливо це має значення тоді, коли вони самі визнають, що не є істориками, не знають встановлених фактів та не заглиблюються в суть питання, про яке говорять", — підкреслили дипломати.

Як повідомлялося, Люблінський воєвода Пшемислав Чарнек назвав ушанування пам’яті загиблих у Сагрині українців 8 липня  цього року "провокацією" і має намір подати заяву до прокуратури на організатора.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.

Американський спокій під радянську балалайку

Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.