На могилі історика Ігоря Скочиляса освятили пам'ятник

На Личаківському кладовищі освятили пам'ятник на могилі історика професора Ігоря Скочиляса

Про це повідомляє Український католицький університет.

 
"Посвячення пам'ятника Ігорю Скочилясу відбувається в час, коли увиразнюється основна тема церковного та земного життя, справедливості, людської гідності – всього того, що дає нам Господь. Ігор Скочиляс виявився майстром цих тем на різних рівнях. У своєму особистому житті він пройшов тривале, не завжди легке життєве паломництво духовних подвигів. Але це не залишалося приватним. Він мав відвагу та свободу, щоби цим ділитися з іншими. Нашою глибинною вірою є те, що наш колега та приятель Ігор Скочиляс переступив до вічності. Ми всі покликані зробити цей крок. Будучи з Ігорем, берімо від нього приклад. Щоби цей крок був природним для нас. Так, він буде болісним для тих, хто залишається на землі. Але для того, хто живе у Христі, це буде кроком свободи, любові, віри і надії", – звернувся до присутніх владика Борис Ґудзяк, архиєпископ і митрополит Філадельфійський УГКЦ у США, президент УКУ.
Дружина Ігоря Скочиляса, пані Ірина подякувала владиці Борисові та ректорові отцю Богданові Праху за підтримку протягом важкого часу.
"Я також хочу подякувати за цей величавий пам'ятник скульпторові Володимирові Семківу. У цих символах хреста і книг відображений ввесь Ігор. Це те, що супроводжувало його протягом всього життя. Я сподіваюсь, що цей пам'ятник стане частиною монументального мистецтва і його оцінять нащадки".
Ігор Скочиляс, доктор історичних наук, завідувач кафедри історії Гуманітарний факультет УКУ, керівник Центру релігійної культури, ініціатор і натхненник дослідницької програми "Київське християнство" передчасно відійшов у вічність 20 грудня 2020 року через ускладнення перебігу коронавірусного захворювання.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.