Із сотенного УПА Мирослава Симчича зняли радянські звинувачення

15 листопада 2017 року за поданням Івано-Франківської обласної прокуратури Косівський районний суд реабілітував легендарного повстанця Мирослава Симчича. "Кривоноса" засудили у 1949-му.

Про це в мережі повідомив у "Фейсбуці" мешканець м. Косова Івано-Франківської області історик Василь Гуменюк

"15 листопада 2017-го за поданням обласної прокуратури суд реабілітував легендарного командира сотні УПА "Кривоноса" Мирослава Симчича, за плечима якого близько 40 (!) переможних боїв з німецькими, угорськими і московськими військами в 1943-47 рр.

Відбув майже 33 роки сибірських таборів, але не зламався і залишився вірним ідеалам УССД (Української Самостійної Соборної Держави), за які боровся з трофейною зброєю в руках. В грудні ветеран відсвяткує 95-річчя з дня народження, тож побажаймо Йому міцного здоров'я і привітаймо з торжеством (нарешті!!) справедливості!", – розповів Гуменюк. 

 Мирослав Симчич у наші дні

За інформацією івано-франківського видання "КУРС", справу "Кривоноса" про реабілітацію розглядав Косівський районний суд. 

Власне на Косівщині відбувся бій, який зробив сотника легендою боротьби УПА з радянськими загарбниками під час Другої світової війни. Цей бій увійшов в історію як "бій за Космач" – під командуванням "Кривоноса" сили повстанців розгромили підрозділ Внутрішніх військ НКВД. У тому бою загинув командир 256-го полку ВВ НКВД підполковник Олексій Дергачов, Мирослав Симчич отримав поранення. 

"Кривоніс" був засуджений 1949 року Івано-Франківським військовим трибуналом за участь в УПА на 25 років позбавлення волі. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з "урками". Згодом повторно дістав ще 25 років за "участь у націоналістичному угрупованні". 

1956 року йому скоротили термін до 10 років, і в 1963 році Симчича звільнили. Однак 30 січня 1968 він знову заарештований за так званими "нововиявленими обставинами". Після тривалого тяжкого слідства, більшість часу якого Симчич перебував ув одиночній камері, Верховний Суд СРСР рішенням від 20 січня 1970 направив Симчича відбувати покарання за вироком 1953 р. (кінець терміну 30 січня 1982).

 Мирослав Симчич (зліва) під час перебування в УПА

У листопаді 1980 у Мирослава Симчича знайшли листівки західного виробництва на релігійну тематику. 16 грудня 1980 його кинули на 15 діб до штрафного ізолятора. А 1982 року Мирослав Симчич визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом і засуджений за ст. 187-І КК УРСР на 2,5 років таборів "за наклепи на радянський державний і суспільний лад".

Звільнений "Кривоніс" був у 1985 році. Усього відбув в ув'язненні 32 роки, 6 місяців і 3 дні.

Ще рік після звільнення перебував під наглядом – жив у Запоріжжі. Навіть після проголошення незалежності України міліція приходила перевіряти "особливо небезпечного злочинця".

Нині Мирослав Симчич на пенсії. Живе в місті Коломиї Івано-Франківської області. Почесний громадянин Коломиї, член Коломийської міськрайонної станиці Братства ОУН-УПА Карпатського краю. 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.