"Херсон - це Україна": сказано ще у 1917 році

5 березня 2022 року херсонці вийшли на площу Свободи, центральну площу Херсона, щоби голосно заявити що Херсон – це Україна. Десятки тисяч мирних містян розпочали свій безпрецедентний марафон на захист України: мітинги та демонстрації не зважаючи на погрози, репресії та насилля з боку російських окупантів продовжувалися багато тижнів. Весь світ побачив без перебільшення подвиг містян. З Херсону йшли десятки репортажів провідних засобів масової інформації про те, як беззбройні херсонці виходили на мирні акції протесту та скандували в обличчя озброєним до зубів окупантам про те, що Херсон – це Україна. Для багатьох ці події були несподіваними. Особливо, для російських окупантів

Для херсонців масштабні акції на підтримку України на площі Свободи – це вже традиція, якій більше ста років. Більше ста років тому, у 1917 році пала Російська імперія. Російський імператор відрікся від престолу. Народи Імперії вперше змогли вільно обрати свій шлях розвитку.

Й херсонці відразу скористалися цією можливістю, щоб заявити, що Херсон та Херсонщина є й завжди будуть Україною.

16 квітня 2022 року виповнилося 105 років першій багатотисячній українській демонстрації в нашому місті.

В цій демонстрації взяло участь близько двадцяти п'яти тисячі мешканців міста та навколишніх сіл. Це була грандіозна подія.

На початку квітня 1917 року в багатьох місцевих газетах були надруковані запрошення:

"Панове громадянство!... Озвіться і прийдіть усі хто знає, що він українець... Закликаємо громадянство зібратися 16 квітня на 1 годину дня на майдані коло водокачки (примітка: це сучасна площа Свободи).

Просимо приходити в національному, у кого є, убранні і з корогвами... Звідтіля поход рушить по Говардівській, Суворовській та Рішельєвській вулицям на Соборну площу до Успенського собору.

Там буде відправлено панахиду по великому гетьманові України Богдану-Зіновію Хмельницькому й великому поетові нашому Тарасові Шевченкові".

 

Відомий український письменник Микола Чернявський опублікував репортаж про той день:

" О 12 годині стали всі збиратись, і ось на майдані показався відділ кінних козаків у старовинному запорізькому вбранні, з бунчуком і чудовим шовковим українським прапором.

Попереду лави їхав на білому гарному коні в гетьманському вбранні з булавою в руці сивоусий смаглий козак. Гучне "Слава" довго лунала на майдані, і утворилась ілюзія, що ніби на свято прибули справжні козаки-запорожці..."

Газетяри писали, що у маніфестації взяли участь військові підрозділи Херсонського гарнізону, учні всіх середніх учбових закладів (гімназій, сільськогосподарського та реального училищ, військово-фельдшерської школи), а також службовці, робітники, представники селянської спілки, "і взагалі, громадянство в національному убранні".

За оцінками репортерів, на першу українську національну маніфестацію зібралося близько 25 тисяч учасників, серед яких близько 5 тисяч військових.

 
Передвиборча листівка, 1917 рік

В колоні маніфестантів військові команди чергувалися з мирними обивателями, оркестри і хори (оркестри: учнів, 44 піхотного запасного полку, Таврійської дружини, хори: учнів, аматорської трупи, військовий) розташувалися в усіх частинах колони. Лунали "Україна", "Марсельєза", "Ще не вмерла Україна" й "Заповіт".

Музика і пісні були чутні усім, солдати додали блиску, домашні "корогви", національні й революційні прапори створили урочисту й святкову атмосферу.

До речі, репортери нарахували більше 30 українських прапорів. Серед найголовніших закликів маніфестантів були: "Автономія Україні", "Нехай живе вільна Україна", "Свобода, рівність і братерство", "Наша слава не вмре", "Земля та мова", "В рідній школі - рідна мова", "В вільній Україні -українське військо".

"Як уві сні пливли мимо процесії бульвари, парк, будинки, йшли назад вулиці, з тротуарами, балконами й навіть деревами, заповненими людом, і ось майдан і собор – писав у своєму нарисі Микола Чернявський.

Спинились, стали на місцях. Як мак червоніють на конях запорожці. Блищать штики у війська, а весь майдан і вулиці - то тільки голови й голови людські.

- На молитву! І йшла молитва і гуділи дзвони. Плакали люде..."

Після панахиди відбувся мітинг. Херсонський міський голова Євген Яковенко вперше в історії міста звернувся із вітальним словом до городян українською мовою.

 
Євген Яковенко

Спробував говорити українською й начальник гарнізону полковник Костянтинов. Правда, офіцер в середині свої промови збився й перейшов на російську.

На закінчення свята військові частини "церемоніальним маршем" пройшли по Соборній площі.

"Дивляться городянки здивованими очима... і дивуються: цього ще в Херсоні не було. Так, не було..."

Українська національна маніфестація 16 квітня 1917 року стала загальноміською подією та на сторіччя вперед визначила вектор розвитку нашого міста.

Й більше через ста років херсонці знову виходять на мирні мітинги та демонстрації, щоб прокричати ворожим окупантам, які тимчасово захопили наше місто – прокричати їм, що Херсон – це Україна.

Славна подія, про яку всім треба пам'ятати, бо історію вільного народу неможливо зупинити ні силою, ні погрозами, ні тиском. Бо Херсонщина - це Україна, а всі наші вороженьки згинуть, як роса на сонці.






Теми

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.