Марина Владі та українці на Олімпіаді

Марина Владі: "Ми сидимо на трибуні, а позаду канадські українці впродовж всього матчу голосно скандують антирадянські лозунги. Тобі боляче, ти страждаєш від цієї ненависті, з якою зіштовхуєшся в усьому світі. Ми дуже засмутились, пішли зі стадіону, не чекаючи кінця матчу"

Однією з сторінок боротьби за майбутню українську незалежність, була діяльність діаспори в вільному світі. Частина з Вас напевно знала особисто св.п. Осипа Зінкевича, який протягом всього XX століття займався виданням творів українських дисидентів, брав участь в численних акціях на підтримку політв'язнів і організатором таємної мережі українців, які вивозили рукописи або фільми в вільний світ.

 

Про роль видавництва "Смолоскип" та Семінару Творчої Молоді в формуванні сучасної української літератури і в принципі, новітньої інтелектуальної еліти України ще буде написано. Мені досі незрозуміло, чому Петро Порошенко хоча би посмертно не нагородив Осипа Зінкевича Орденом Свободи, як українця, який зробив для визволення українців (у прямому й переносному сенсі) більше, ніж можна собі уявити.

Але, наразі мова не про те. Завдяки Мірко Сабличу, який нагадав про цікавий епізод з життя Володимира Висоцького та Марини Владі, вимушений був звернутися до спогадів Осипа Зінкевича.

 

19 липня 1976 року в Монреалі відбувався футбольний матч між командами СССР та Канади. Ось, що написала Марина Владі у своїх спогадах:

"Единственная грустная нотка за время, проведенное в Канаде, - это футбольный матч, в котором принимает участие сборная СССР. Тебя пригласили футболисты. Мы сидим на трибуне, а сзади канадские украинцы в течение всего матча громко скандируют антисоветские лозунги.

Тебе больно, ты страдаешь от этой ненависти, с которой вы сталкиваетесь повсюду в мире. Ты считаешь несправедливым, что спортсмены или артисты вынуждены расплачиваться за границей за политику с позиции силы, которую проводит правительство. Расстроившись, мы уходим со стадиона, не дожидаясь конца матча".

16 липня 1976 року, за три дні до згаданого матчу, Осип Зінкевич разом з побратимами провадив у Монреалі нараду ПЛАСТу, Українського олімпійського комітету (Смолоскип) та Спілки Української молоді. За результатами наради вони провели прес-конференцію для закордонних та українських журналістів, де вимагали самостійного виступу всіх українських спортсменів (поза збірною СССР).

Саме на згаданій нараді - українці планували акції проти СССР, яка окупувала Україну, під час Олімпійських ігор 1976 року. Попри політичні розбіжності, пану Осипу Зінкевичу вдалося залучити Андрія Бандеру (представника ОУН(б), професора Романа Сербина, Олега Яхна, Ярослава Пришляка (науковець та підпільник) та чимало інших авторитетних діячів. Саме на акцію українців, які продовжували боротися за свободу своєї батьківщини потрапили Володимир Висоцький та Марина Владі.

Моралі не буде. Але хто мій герой в цій історії - я знаю напевно. Без напівтонів.






Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».

Юрій Берестень: Волонтерський рух у Катеринославі під час російсько-турецької війни 1877-1878 років

Російський уряд, прикриваючись риторикою надання гуманітарної допомоги "братським народам" Балкан, намагався використати загострення військово-політичної ситуації в регіоні, де спалахнуло в 1875 році масштабне повстання проти турецького поневолення, для посилення своїх позицій у регіоні, марячи про захоплення Константинополя та реставрацію нової Візантійської імперії. Заздалегідь готуючись до війни з Османською імперією, він починає активно розгортати мережу доброчинних організацій та установ, які повинні були опікуватись гуманітарними проблемами догляду за пораненими та хворими військовими, інвалідами війни, сиротами.