Росіяни знищують нашу пам'ять

Спільнота українських бойків опинилася в степах України зимою 1951 року, маючи мінімум речей з собою і не маючи жодних засобів для існування. Врятували місцеві українці, які пустили бойківські родини до себе, поки ті не побудують собі нові домівки. Облаштування тривало до 1953 року. Попри дрібні конфлікти, в основному не було жодного протистояння між українцями Бескид та українськими селянами Донеччини та Луганщини. Ознакою життя стало свідоме мовчання про минуле

 
Греко-католицька церква в селі Лісковате колишнього Хирівського району Дрогобицької області

В 1951 році території Закерзоння були віддані уряду комуністичної Польщі, а території сучасної Сокальщини передані до складу УРСР.

71 рік тому 32 тисячі бойків були вивезені до Донецької, Одеської, Миколаївської області. Холодні вагони везли їх у жотневу та листопадову безвість.

Окремі мешканці українських Бескид намагалися викидатися з товарних вагонів, але більшість доїхала.

На Донеччині примусово переселених бойків з сіл Лісковате та Коросно колишньої Дрогобицької області розмістили в селах Званівка, Роздолівка та Верхньокамʼянське Бахмутського р-ну.

Спільнота українських бойків опинилася в степах України зимою 1951 року, маючи мінімум речей з собою і не маючи жодних засобів для існування.

Врятували місцеві українці, які пустили бойківські родини до себе, поки ті не побудують собі нові домівки. Облаштування тривало до 1953 року.

Окремі намагалися виїхати на Захід України, втікали з території Донецької та Луганської області. Попри дрібні конфлікти, в основному не було жодного протистояння між українцями Бескид та українськими селянами Донеччини та Луганщини.

Ознакою життя стало свідоме мовчання про минуле.

 
Сучасний стан дзвіниці та церкви у Лісковатому

На новому місці бойки були позбавлені традиційної греко-католицької церкви, яка була основою українського релігійного та національного життя Бескид.

З дзвонами цієї церкви повʼязана детективна історія. На початку 2000-х років одна з родин фундаторів цієї церкви надала мені відомості про розташування захованих дзвонів. Напередодні ІІ Світової дзвони заховали від польської влади аби не пустили на переплавку.

Бойкам з Миколаївської області вдалося забрати прадідівські дзвони з свого села і привезти до нової церкви в 1990-х. Я щиро сподівався, що мені вдастся зробити те саме для колишніх мешканців Лісковатого та повернути дзвони власникам у Званівку Донецької області.

Місяці листування не дали нічого, польська сторона запропонувала передати заховані дзвони до музею, навіть не розглянувши можливість передати дзвони нащадкам українців, яким вони належали.

Вірю, що після війни вдасться відновити перемовини та повернути українцям їхні реліквії.

Попри те, що перед війною вийшла книга "Бойківщина - Донбас. Збережемо памʼять" зі спогадами переселенців, які мешкали в Бахмутському районі, тепер там тривають бойові дії, хочеться вірити, що хоча б примірник книги збережеться. Так само як і самі нащадки переселенців.

Вертеп
Вертеп "Лемко-центру" у с. Званівці Бахмутського району, Донецька область
Фото: Олександр Рукін

Бойки суттєво вплинули на місцевих українців. Вони не зробили їх затятими патріотами, але заснували у Званівці в 1990 році власну греко-католицьку церкву, а в 1960-х роках бойки були серед ініціаторів протесту проти закриття місцевої української школи, окупанти зловили облизня.

В розмовах з бойківськими родинами, які зазвичай мали чудове господарство та доглянуті двори, виявлялося, що чимало людей зберігали мовчання про трагедію переселення. Складалося враження, що травмуючі спогади вони воліють забути й досі бояться признаватися ким були діди-прадіди.

Часто панував політичний конформізм, частина родин переселенців воліла не відрізнятися від місцевих, голосувала за Партію Регіонів, хоча ревно зберігала традиції бойківського Різдва, Великодня, Зелених свят. Бойківський вертеп, переданий нащадками був справжнім екслюзивом.

Силами Юрія Матущака та його однодумців, які заснували традицію масових фестивалів вертепів у передвоєнному Донецьку, званівський вертеп побував і на фестивалі вертепів "Карпатія" в Івано-Франківську. Зусиллями греко-католицьких церков Києва було створено автентичні костюми для їнього вистави.

Як переживе війну невелика громада бойків та лемків Донеччини та Луганщини, українського Півдня? Чи зможемо зберегти ми памʼять про черговий злочин російських окупантів, який почався так давно і триває далі. Росіяни знищують не тільки наші міста та села, а й памʼять.

Маємо відомості, що на окупованій Луганщині росіяни знищили не тільки памʼятні знаки та хрести Голодомору, а й ту маленьку частку памʼятників примусового переселення бойків та лемків у 1951 році на ці терени. Окупанти знищують всі згадки своїх попередніх злочинів, наші архіви, памʼятники та самих людей, які є носіями нашої спільної памʼяті.

 
Зруйнований росіянами пам'ятний знак депортованим лемкам у селі Переможне Лутугинського району Луганської області







Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».

Юрій Берестень: Волонтерський рух у Катеринославі під час російсько-турецької війни 1877-1878 років

Російський уряд, прикриваючись риторикою надання гуманітарної допомоги "братським народам" Балкан, намагався використати загострення військово-політичної ситуації в регіоні, де спалахнуло в 1875 році масштабне повстання проти турецького поневолення, для посилення своїх позицій у регіоні, марячи про захоплення Константинополя та реставрацію нової Візантійської імперії. Заздалегідь готуючись до війни з Османською імперією, він починає активно розгортати мережу доброчинних організацій та установ, які повинні були опікуватись гуманітарними проблемами догляду за пораненими та хворими військовими, інвалідами війни, сиротами.