Любов до гокею перемогла любов до України

"Найкраще, що коли-небудь траплялося з гокеєм! Забий 900. Я міг би придбати тобі автівку!" - сказав Вейн Ґрецкі московиту Овєчкіну після встановлення нового рекорду за кількістю забитих шайб в НГЛ. Для українців, які щодня втрачають найкращих, бачити і чути таке від людини, яка на камеру визнає себе українцем, збирає кошти на медикаменти, виступає на телебаченні із закликом не допускати московитів до міжнародних змагань - просто ганебно.

 
Олександр Овечкін і Вейн Ґрецкі 

"Найкраще, що коли-небудь траплялося з гокеєм! Забий 900. Я міг би придбати тобі автівку!" - сказав Вейн Ґрецкі московиту Овєчкіну після встановлення нового рекорду за кількістю забитих шайб в НГЛ.

Аналогія зрозуміла. 23 березня 1994 року одразу ж, як Вейн обійшов свого кумира Горді Гова за кількістю забитих шайб і забив у ворота Ванкувера 802 гол у кар'єрі, тодішній власник Лос-Анджелес КінҐз Брюс Макнел подарував Ґрецкому унікальний Rolls-Royce Corniche IV.

Проте для нас усіх, українців, які щодня втрачають найкращих, віддають останнє за можливість продовжувати боротьбу за своє фундаментальне існування, бачити і чути таке від людини, яка на камеру визнає себе українцем, збирає кошти на медикаменти та пропонує у перші дні повномасштабної війни допомогу, а після розмови виступає на телебаченні із закликом не допускати московитів до міжнародних змагань - просто ганебно.

На жаль, любов до гокею перемогла любов до України. Я довго думав, як так трапилось. Справа в тому, що у повсякденному житті Вейна оточували надзвичайно цікаві та приємні люди. Вони формували його як особистість, допомагали кар'єрно зростати та дарували спогади на все життя.

І як відповідальна людина із "Вищої ліги" Вейн намагається віддати московиту крихту традицій поведінки із його ери. Звідси і подарунок від Джанет дружині московита, і заява щодо купівлі авто. Але чи оцінить він це? І чи взагалі доречні такі жести у ситуації, коли на календарі четвертий рік повномасштабної війни, Україна волає про допомогу та стікає кров'ю, а Ліга робить усе, аби не відсторонити рашистів від змагань, а навпаки - вивести на орбіту слави.

Звичайно, що ні. Чи думає про це Вейн - наврядчи. Через це й відбуваються тікі речі. Мушу визнати, у даний час Ґрецкі глибоко не замислюється над своєю спадщиною. Все-таки, народжений за межами України, в Канаді, він ніколи не бував на Батьківщині своїх бабусі та дідуся. Ймовірно, українство, що плекалося у сім'ї його предків, не до кінця було прищеплено йому у дитинстві та не залишило повноцінний вислід у душі та серці.

Як людина, яка безпосередньо спілкувалася із Вейном, проводила чимало часу із батьком – Волтером - я хотів би сказати наступне. Важливість фільму UKE - The Untold Story of Hockey Legends була у тому, аби зафіксувати в історії етнічне походження чималої кількості людей, що підіймали над головою Кубок імені Лорда Стенлі, предки котрих були українцями. Нестеренко, Савчук, Кіндрачук, Буцик, Босі. Серед цієї когорти леҐендарних імен була і родина Ґрецких. І на моє глибоке переконання - це вдалося. Віднайти документи, підсилити їх свідченнями та зробити з цього фундаментальну історію. 

 
Вейн Ґрецкі тримає Кубок Стенлі

Але! Україна недопрацювала у цьому питанні. Після виходу фільму у прокат не було зроблено нічого, аби українство всередині Вейна відгукнулося новими барвами. Так, я спілкувався, пояснював, надсилав світлини і відео. Проте цього було недостатньо. Як гадаєте, скільки людей у колі його спілкування з України, а скільки з московії? Гадаю, відповідь очевидна.

Нам здається, що питання ідентичності – фундаментальне. Не можна сидіти на двох стільцях із різними маркуваннями. Але для них – українців за національністю народжених не в Україні – це зовсім не так. Майк Босі (Михайло Босий) свого часу цурався свого українства через те, що однолітки – українці – гнобили його за тягу до гокею. А старші не бачили його видатне майбутнє із ключкою у руках, окрім як бути фермером. Я буквально на пальцях у січні 2020 року розповів Вейну складну історію походження його сім'ї. Це було доволі непросто зробити, адже московія зробила усе, аби у документах його діда – Терентія Ґрецкого – повсюду було вказано russia. Що іще раз доводить – українська мова і є тим безцінним інструментом, тим фундаментом до самоідентифікації та національної ідентичності українців по усьому світу.

Тому так: нам усім іще потрібно багато зробити, аби такі речі більше не повторювалися. Поки ми говоримо і думаємо українською, самі пишемо нашу історію – не можна опускати руки. Потрібно пояснювати і доносити правду.

Адже ніхто, окрім нас, цього не зробить...

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».