Я був членом КПРС не з ідеологічних переконань, а в силу обставин

18 березня 2025 року – 35 річниця як українці обрали той склад Верховної Ради, який проголосував за Декларацію про державний суверенітет та Акт проголошення Незалежності України. 15 травня 1990 року те скликання парламенту зібралося вперше. "Історична правда" публікує серію спогадів депутатів про те, як відбувалися перші в нашій новітній історії демократичні вибори.

Під час одного з перших засідань. Фото 1990 року з архіву автора

На час виборів мені виповнилось 53 роки, а за плечами було непросте життя селянського хлопчини, дитинство якого опалили війна і зачепили чорним крилом голодні 1947–1948 роки. У 1941 році я переніс тяжке поранення, а пізніше смерть однокласників від голоду.

Коріння моїх предків пов'язані з Гетьманською Україною. Пра-пра-пра-пра-прадід Остап, як і його брат і батько, був реєстровим козаком Батуринської сотні Ніжинського полку. Родини предків проживали в селі Митченки, розташованому за 7 км від Батурина.

Архівні документи дозволили створити родове дерево, дослідити життя її членів за декілька століть.

Пра-пра-прадід Савва Омельянович Білоусенко (Білоус) був серед козацьких родин, які у 1808 році заснували село Андріївка Бердянського району Запорізької області. У цьому селі у 1809 році поселилися і мої предки по лінії маминих батьків.

Події 1917–1921 років були досить складними для мільйонів українців, серед яких були і родини моїх батьків. У прадіда, Івана Степановича – волосного писаря, старшини, було 5 синів, які не прийняли радянську владу і закінчили своє життя трагічно.

Дідів я не знав. Про їхнє життя мама повідомляла пошепки, оглядаючись, щоб, не дай Боже, хтось її почув. Мамина родина була розкуркулена і виселена із села, татів батько і мама померли у 1932–1933 роках голодною смертю (як і старший брат діда).

Молодші брати усі також мали складну долю. Іван "пропав" з дружиною на фронтах 1917–1920 років. Никифор був розкуркулений, виселений із села, а 7 вересня 1937 року, за рішенням т.з. "Трійки" був розстріляний як ворог народу. Федір провів своє життя у сталінських таборах ( 58 стаття).

Для чого я про це згадав? Питання у тому, що довгий час головною "фішкою" в оцінці ролі народних депутатів першого скликання була їхня приналежність до певної політичної сили, без прив'язки до їхньої роботи в парламенті і життєвих обставин, в яких формувалися особистості депутатів, їхні погляди.

Я був членом КПРС, як і більшість моїх колег по парламенту, не з ідеологічних переконань й мотивів, а в силу життєвих обставин.

Від предків отримав заряд активності, який проявлявся з ранніх років: в школі, училищі, колгоспі, технікумі… Будучи на посадах в комсомольських та партійних органах залишався українцем, українським патріотом, нащадком козацьких предків. Ці генетичні якості впливали на мою життєву позицію та діяльність.

На час виборів до Верховної Ради УРСР я працював першим заступником Голови Запорізького облвиконкому і очолював Головне планово-економічне управління, в яке трансформувалася обласна планова комісія, очолювана мною з 1981 року.

Перед цим працював завідуючим відділом легкої, харчової, місцевої деревообробної промисловості, рибного господарства і побутового обслуговування обкому партії. До цієї посади очолював партійну організацію Токмацького міському партії.

Як менеджеру (я так себе позиціонував) мені приходилося спілкуватися з високопосадовцями державних установ у Москві та Києві. Частіше їздив до столиці "з протягнутою рукою" та проханнями виділити кошти на розвиток територій, підприємств: тобто просив повернути якусь частку заробленого трудовими колективами області.

Так, наприклад, на спорудженні будинку культури у місті Токмак просив кошти у союзних міністрів, підприємства яких працювали у цьому місті. 250 тис. рублів, які вони виділили, було недостатньо і будинок культури прийшлося зводити методом народного будівництва.

Щоб побудувати магістральний газопровід, який би дозволив технічно вирішити питання газифікації населених пунктів області, мною було витрачено 3 роки.

Постійно аналізуючи економічний розвиток Запорізького регіону, порівнюючи його із загальною економічною ситуацією в Україні і СРСР, звернув увагу на негативні ознаки, які вели до падіння. Ці процеси почали активно проглядатися після 1985 року. На це звертали увагу відомі у ті часи економісти як в Радянському Союзі, так і за кордоном.

Коли трудовий колектив Токмацького заводу "Прогрес" висунув мою кандидатуру, як кандидата в народні депутати УРСР, я морально і психологічно був готовий працювати в українському парламенті. До 1990 року два рази обирався депутатом Токмацької міськради і 5 разів – депутатом облради. Досвід був.

Кандидати у народні депутати по Токмацькому виборчому округу №188, що був утворений на території Михайлівського та Токмацького районів Запорізької області. Передвиборчий плакат 1990 року. З архіву автора

Як член Запорізького обкому Компартії України я повинен був повідомити про це до відповідального підрозділу партійного комітету. Реакція керівництва обкому партії була неочікуваною. На зустрічі з першим секретарем обкому Компартії України Григорієм Петровичем Харченком я вислухав звинувачення у самовисуненні (хоча законом УРСР передбачалося "самовисунення").

Крім цього, Г.П.Харченко повідомив мені, що обком партії не буде підтримувати мене на виборах. На запитання "Чому?!", Григорій Петрович відповів, що мої погляди і дії не завжди співпадають з лінією КПРС і, до того ж, комусь же потрібно працювати та займатися соціально-економічним розвитком області.

Після цієї розмови (вона була десь о 20-21 годині вечора), я повернувся до робочого кабінету, написав текст телеграми колективу заводу "Прогрес", в якій подякував за довіру і дав згоду балотуватися.

Вранці телеграма була відправлена за призначенням. Коли про моє рішення стало відомо широкому загалу – то отримав і розуміння, і підтримку від багатьох колег та земляків.

Але ж…

Обіцянка Г.П. Харченка не підтримувати мою кандидатуру, знайшла реальне втілення на практиці. Особливо протидія моїм зусиллям посилилися після оприлюднення моєї передвиборчої програми, в якій один із пунктів передбачав "…активно добиватися: переведення республіки на економічну самостійність і політичний суверенітет…"

По Токмацькому виборчому округу були висунуті Голод І.П. – перший секретар Михайлівського райкому Компартії України (його друг у той час очолював Токмацький міськком партії),   Сєрова О.Л. – заступник голови Токмацького міськвиконкому; Левадний В.І. – начальник Токмацького міського відділення КДБ УРСР по Запорізькій області, член бюро Токмацького міському Компартії України; Шумейко В.П. – заступник головного лікаря Токмацької міської лікарні; Воронін В.М. – комбайнер, депутат Верховної Ради УРСР, член обкому Компартії України, Герой Соціалістичної праці.

Рекомендовані обкомом партії кандидатури в народні депутати по Токмацькому округу, як суперники, повинні були не пропустити мене до Верховної Ради України.

Скажу відверто, під час виборів головною місією роботи у парламенті я бачив законодавче підсилення можливостей місцевих рад, місцевого самоуправління у соціально-економічному розвитку регіонів, використанні коштів підприємств незалежно від їхнього підпорядкування.

Добре розумів, що звання народного депутат України підсилить мої можливості, як заступника Голови облвиконкому у вирішенні багатьох проблем Запорізького краю. Повної картини шляхів переведення республіки на економічну самостійність та політичний суверенітет я ще не відчував.

Під час передвиборчої компанії я продовжував виконувати свої функціональні обов'язки, відволікаючись на зустрічі з виборцями, які були організовані моїми прихильниками в окрузі.  

Коштів на передвиборчу компанію для кандидатів в народні депутати України ніхто не виділяв. Єдине, що мені не було заборонено – це користуватись службовим автотранспортом. Невеликі поточні витрати, пов'язані з виборами здійснював за власний кошт.

Я добре розумів, що мої суперники, які працюють і живуть безпосередньо на території округу, мають набагато більше можливостей для щоденного спілкування з виборцями, реагування на поточні ситуації.

Для своєї передвиборчої компанії, з метою компенсації можливих переваг суперників, обрав питання, які хвилювали виборців і вирішення яких не було посильним для місцевих функціонерів.

Враховуючі те, що магістральний газопровід ЩДКРІ – Енергодар – Мелітополь вже був введений у роботу, стало нагальним питання провести газ в міста Токмак, Молочанськ, смт. Михайлівку та інші населенні пункти. Так як питання газифікації для мене були зрозумілими, перспектива використання газу – також, то і розмова з виборцями носила предметний, практичний характер. Значною проблемою залишалося питання забезпечення жителів регіону телефонним зв'язком. Її вирішення було посильним для мене. Я знав, як це зробити.

Посвідчення кандидата на виборах до Верховної Ради у 1990 році

Для токмачан і молочанців великою проблемою було забезпечення комунально-побутових умов, водою. Без додаткового фінансування будівництво свердловин, питання не вирішувалось. Потребували уваги і інші питання, пов'язані з будівництвом дитсадочків, будинку молоді, шляхів.

На зустрічах з виборцями (в окремі дні їх бувало 5-7), обговорював шляхи вирішення проблем і час необхідний для цього. При цьому наголошував, що вирішити проблеми зможу, якщо вони оберуть мене народним депутатом.

Всього за час передвиборчої компанії я мав 97 зустрічей. Був сформований пакет наказів виборців. З перших зустрічей було зрозуміло, що в реалізації запитів, проблем виборців маю більше можливостей, переваг порівняно із суперниками. Забігаючи наперед, хотів би зауважити, що накази виборців мною були виконані.

У Токмак, Михайлівку прийшов газ, жителі Михайливки отримали можливість встановити телефонний зв'язок для 5 тисяч користувачів. До низки населених пунктів були побудовані асфальтовані дороги, з'явилися нові дитсадочки, школи і т.д.

Що говорили про мене мої суперники на зустрічах з виборцями – не знаю, але я про них нічого поганого не говорив.

Групи підтримки в містах Токмак, Молочанськ, смт. Михайлівка вели досить конкретну і активну роботу. Це були люди, які мене добре знали, знали мої потенційні можливості і доносили до виборців правду.

Моя родина, не зважаючи на мої посади, жила звичайним відкритим для містян життям. Те, що мені з моєю командою вдалося зробити у Токмаку і Молочанську було відомо всім. Це і зіграло свою позитивну роль під час голосувань.

У першому турі я переміг суперників. І.П. Голода, який посів друге місце, – переміг з відривом у декілька тисяч голосів. У другому турі за мене проголосувало 38 тисяч виборців, за І.П. Голода – 25 тисяч. У Михайлівському районі, де Голод І.П. працював першим секретарем райкому партії, за нього віддали голоси 20 тисяч виборців, а за мене лише 5 тисяч. Але токмачани і молочанці захотіли бачити "свого" кандидата народним депутатом України і проголосували за мене.

Коли мене обрали народним депутатом України, я планував сконцентруватися на законодавчій діяльності, яка забезпечувала б соціально-економічний розвиток Запорізького регіону.

Депутати Верховної Ради І скликання від Запоріжжя. Від ліва: Валерій Ізмалков, Володимир Петренко, Олександр Білоусенко, Олексій Причкін, Сергій Соболєв, Володимир Романчук, Володимир Шевченко, Олександр Воробйов, Леонід Білий, Іван Бойко, Віктор Слєсаренко, Віктор Сичов. Фото 1990 року з особистого архіву автора

За майже 10 років роботи на відповідальних посадах в облвиконкомі, я "обріс" серйозними зв'язками і знайомствами як в Москві, так і Києві. З великим ентузіазмом ми розпочали перші засідання парламенту.

Сформований порядок денний першої сесії Верховної Ради УРСР чітко і переконливо засвідчив, що ми є учасниками кардинальних змін в роботі вперше обраного демократично, на альтернативній основі, українського парламенту! Подальші події це підтвердили.

Серед питань порядку денного першої сесії Верховної Ради УРСР акцентно виділялися:

-  Декларація про суверенітет Української РСР.

- Прийняття Закону про економічну самостійність УРСР.

- Про зміну редакції шостої та сьомої статей Конституції (Основного Закону) Української РСР.

- Про утворення Конституційної комісії Верховної Ради Української РСР.

Аркуш із порядком денним Першої сесії Верховної Ради І скликання 23 травня 1990 року

З метою більш чіткого визначення місця і ролі у місцевому самоврядуванні, передбачалося прийняття Законів про обласну, сільську, селищну, районну в місті раду народних депутатів Української РСР.

Порядок денний був підтриманий українськими комуністами – народними депутатами Української РСР, яких у ті часи називали націонал-комуністам, суверен-комуністами.

Пам'ятаючи про один із важливих пунктів моєї передвиборчої програми: "…переведення республіки на економічну самостійність та політичний суверенітет", активно включився в роботу парламенту.

Після прийняття Декларації про Державний суверенітет України, 3 вересня 1990 року, парламентом було прийнято Закон України "Про економічну самостійність УРСР", авторами якого були М.Байрака, О.Білоусенко, В.Гетьман.

Проєкт Декларації про державний суверенітет із робочими пропозиціями поправок

Таким чином я став на реальний шлях виконання програмних положень моєї передвиборчої програми. Працюючи головою підкомісії постійної бюджетної комісії Верховної Ради України, був дотичним до багатьох законодавчих і кадрових процесів.

Про роботу українського парламенту написано немало і вірю, що ще буде написано!

Запоріжці у Верховній Раді І скликання. Фото 1990 року з архіву автора