На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку справ на колишніх "іспанських дітей", вивезених у 1937–1938 роках з Іспанії до срср для порятунку від війни. Справи датовані серединою 1950-х років, коли вони за репатріацією поверталися на батьківщину. Незадовго до виїзду з багатьма такими уже дорослими юнаками і дівчатами зустрічалися працівники кдб, встановлювали оперативний контакт, схиляли до співпраці, навчали азам нелегальної роботи за кордоном, давали завдання і платили гроші.

У документах оперативної розробки органами дпу усрр наприкінці 1920-х – початку 1930-х років української громади у Стамбулі знайдено матеріали, які стосуються Голодомору в Україні. Вони проливають світло, з одного боку, на жахливі епізоди злочинів сталінського режиму, пов'язаних зі штучним створенням голоду, з іншого – викривають заходи кремлівських спецслужб приховати справжній стан справ перед представниками українських емігрантських центрів і світової громадськості.

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

8 липня Юрію Смоличу виповнилося 125 років. Люди, далекі від літератури, архівів, досліджень, усе чудово про нього знають. Наприклад, що Смолич був артилеристом у Петлюри. Що дослужився до звання генерал-майора КГБ і має численні нагороди за вірну службу. Що він записував на магнітофон розмови з Довженком. Що дружина Юрія Яновського ненавиділа Смолича. Що він цькував шістдесятників і хворого на серце Малишка. Більшість охоче повторює і смакує ці плітки й чутки, не заморочуючись із фактчекінгом.