Гамельнська історія. Як з криміналу зробити притчу
У 1284 році в німецькому місті Гамельн сталася моторошна подія, яка назавжди залишилася в історії міста і водночас зробила його знаменитим на весь світ. В цей день зникла без сліду велика кількість місцевих дітей – найчастіше йдеться про «сто і ще тридцять».
У 1284 році в німецькому місті Гамельн сталася моторошна подія, яка назавжди залишилася в історії міста і водночас зробила його знаменитим на весь світ. В цей день зникла без сліду велика кількість місцевих дітей – найчастіше йдеться про "сто і ще тридцять".
Діти не були вбиті, бо їхні тіла не були знайдені і хроніки кажуть, що зниклих "більше ніхто не бачив". Відтак, найвірогіднішою версією є викрадення. І не з метою отримання викупу (про це жодних згадок немає), а швидше за все – для продажу, як рабів.
Діти і підлітки взагалі жертвами тогочасних людоловів ставали частіше – вони були слабшими, не могли чинити такого спротиву, як дорослі, але водночас витрівалішими за літніх людей. Та й на ринку "попит" на них зазвичай був вищим.
Хто був викрадачем – місцеві мешканці могли лише здогадуватися. Найчастіше згадували якогось флейтиста або ж мандрівного актора в яскравому одязі, навколо якого нібито юрмилися зниклі діти. Знайшлися й ті, хто бачив, як діти радісно йшли за ним. Востаннє – біля місцевості Кальварія, вже за містом.
В тому, що спочатку флейтист не викликав підозр, і його навіть не спробували затримати, насправді теж не було нічого дивного. Адже саме в цей час подібні персонажі траплялися в німецьких містах доволі часто. Бо виконували роль… вербувальників. Закликали селян і бюргерів переселятися на схід - у землі розорені монгольським завоюванням, де гостро не вистачало робочих рук.
Розсилали вербувальників і тамтешні володарі, і власне німецькі сеньйори, які хотіли облаштуватися на сході. І переселення відбувалося доволі активно – це був час так званої "німецької колонізації" в Трансильванії, Чехії, Мекленбурзі, Польщі та балтійських країнах (колонізації, звісно, середньовічною, а не такої, як в XVI-XX сторіччях, коли створювалися справжні колоніальні імперії).
Цікаво, що, судячи із деяких назв на сході, частина з тамтешніх поселень була заснована переселенцями саме з Гамельна. Звісно, не дітьми, а дорослими, які мали досвід і навички, без яких облаштуватися на новому місці було б просто неможливо.
А ось, вуличні вистави, які вербувальники влаштовували в німецьких містах, прагнучи привернути до себе увагу, дітей і підлітків приваблювали в першу чергу. І цим, зрештою, могли скористатися викрадачі-работоргівці.
З іншого боку, до деяких розповідей про зникнення малих гамельнців з часом почали додавати своєрідний "хепі-енд" - мовляв, флейтист насправді вивів дітей до Трансильванії, де вони оселилилися та жили довго й щасливо. Можливо, так і справді намагалися втішити згорьованих батьків, які знали про переселення на схід когось із свої сусідів - і тому були готові повірити навіть у казку.
Що ж до віри у здатність флейтиста зачаровувати музикою слухачів, то вона була була поширена ще в давнину – досить згадати грецькі міфи про сирен чи про Орфея. Та й в кельтів з германців подібних легенд вистачало.
Ще більше цю віру зміцнили події вже XIV сторіччя – коли епідемія чуми викликала піднесення руху флагелланів – екстатичних самобичувань, а після нею масовими стали випадки "хореоманії", або ж "пляски Святого Віта", - коли люди без видимих причин починали танцювати і не могли зупинитися, її теж пояснювали магічним впливом.
Водночас, розголос, який набула історія з гамельнськими дітьми, спонукав з підозрою ставитися до будь-кого, хто виділявся на загальному тлі, або ж навіть просто відрізнявся від загалу.
Спочатку "крайніми" - вже вчергове – стали євреї ("кривавий навіт" між іншим, натякав, на ритуали з використанням саме дитячої крові – тож гамельнську історію можна було "приплести" і до нього), а з появою в Європі ромів – чий езотично яскравий одяг викликав асоціації з вбранням легендарного флейтиста – дісталося вже й їм. Власне, байки про викрадання дітей "прибульцями зі сходу" дожили й до нашого часу.
Врешті-решт, "асоціації за одягом" сприяли ще одній трансформації легенди про гамельнського флейтиста. Адже так само дивно вбиралися представники ще однієї професії – щуролови. І вони також зазвичай мандрували з міста до міста, пропонуючи бажаючим свої послуги.
Серед засобів, які ці "фахівці" застосовували проти гризунів, були й "звукові" - щурів намагалися виганяти за допомогою свистків або дудок. Назвати це музикою можна було, звісно, з великою натяжкою, але для легенди вистачало і однієї лише наявності дудки.
Власне, легенди про щуроловів, яких мстилися тим, хто їх наймав, а потім відмовлявся платити, і так розповідали по всій Європі. Але поєднання з історією із Гамельна додало сюжету досконалої, хоч і художньої, стрункості. Ба навіть дидактичності.
В новій версії розповіді флейтист не просто виводив зачарованих музикою дітей з міста, а карав цим жадібний магістрат, який спочатку пообіцяв йому будь-яку плату за вигнання з міста щурів, а потім вирішив обманути щуролова. Карав саме тим, що з дітьми поводився так само, як із щурами – в "класичному" варіанті замикав у горі "до визначеного часу".
Саме ця версія зрештою й увійшла до літератури – до збірки "Чарівний ріг хлопчика" та казок братів Гримм, і надалі отримала безліч додаткових художніх інтерпретацій. Трагедія по суті перетворилася на притчу, з якої зникли реалії середньовіччя - з работоргівлею та колонізацією, натомість з'явився повчальний пафос, насправді історії не притаманний.
То ж чи варто дивуватися, що в самому Гамельні злочин п'ятисотрічної давнини – яким в будь-якому разі було викрадення дітей – став туристичною принадою. Зрештою, сьогодні це невеличке німецьке місто саме від туризму отримує найбільші доходи. А що може привабити туристів краще за можливість відвідати місця, де "все насправді і відбувалося"? І не так вже важливо врешті-решт, що навіть "домом щуролова" зараз називають колишню будівлю міської ради, що нібито відмовилася йому платити. Легенда тому й легенда, що в ній можливе все…
