Стрийщина втратила на війні свого палкого краєзнавця із позивним "Африка"

Історик і краєзнавець Ігор Климович загинув 30 липня у бою на Харківщині.

 

На світлині ви бачите Ігоря Климовича зі села Грабівець біля Стрия на Львівщині, який у той момент присів собі біля підніжжя кам'яної половецької баби, що самотньо стояла у Донецькому степу майже 900 років.

І присів він біля неї не просто так, а щоби разом зі своїми побратимами із Третьої окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ вирятувати її від наступаючого ворога і перевезти кам'яну скульптуру на постійне зберігання до Національного історичного музею імені Дмитра Яворницького у Дніпрі. Так отой безцінний раритет із половецького минулого Ігор Климович тоді все ж таки врятував, а от себе згодом, не зміг...

Отой безжальний Молох війни забрав від нас у передостанній день липня молодшого лейтенанта Ігоря Климовича, який мав 34 роки: бо 30 липня 2025 року під час бою з росіянами на Харківщині Ігор Климович поліг смертю героя. У нього вдома залишилася вагітна дружина, яка написала своїй знайомій, що дівчинка ніби, має з'явитися через 9 тижнів... Отака трагедія... 

Новопредставленого Ігоря я знав як невтомного краєзнавця, який усім своїм єством був закоханий у своє рідне село Грабовець поблизу Стрия на Львівщині. Ми всього лиш пару раз спілкувалися телефоном минулого року, коли я проводив археологічні розкопки Стрийського замку. Мені одразу заімпонувала ота його "тяга до поля", до здавалось-би безконечних мандрівок по свіжозораній ріллі у пошуках слідів життя своїх прадавніх предків - уламків посуду, крем'яних виробів, наконечників стріл, монет та всілякого дріб'язку, за яким відтворюють в уяві дуже давні епохи. Він багато розповідав про свої знахідки довкола рідного села і свої плани щодо якнайширшої популяризації тієї минувщини.

Востаннє я говорив з Ігорем Климовичем по телефону 29 липня перед обідом і він з неймовірним захопленням оповідав як готується у наступну неділю презентувати у Стрийському краєзнавчому музеї знайдений ним у його рідному селі бронзовий нагрудний хрест-енколпіон майже 800-літньої давнини, в якому колись зберігалися святі мощі. Для тієї презентації Ігор вже  підготував буклет із текстом і світлинами того нагрудного хреста-енколпіона. У тій нашій останній розмові Ігор вкотре пропонував розпочати археологічні розвідки і розкопки у його рідному (і багатому на пам'ятки давнини) селі Грабовець біля Стрия.

А наступного дня - 30 липня, й відбувся отой злощасний бій із росіянами, в якому Ігор Климович поліг смертю героя...

Господи, упокой душу новопредставленого раба Божого, Ігоря...

Тарас Марусик : Поминальні дні на Байковому кладовищі

На толоці на Байковому кладовищі нас була невелика щопта - кілька співробітників Музею шістдесятництва, Олена Лодзинська, Олесь Біляєв, Олександр Ткачук, і приятель Музею, тобто я. Добре було б зробити таку толоку на поминальні дні традиційною, із залученням ширшої громадськості, адже окремі славні Українці не мають спадкоємців, які б могли доглядати за могилами — наприклад, славна свята українська родина Світличних.

Михайло Кальницький: Як 100 років тому керманичів київської міліції розстрілювали та садили за системну корупцію

Приводом для резонансного розслідування, що фактично обезголовило правоохоронні органи Києва і Київщини, стала порівняно незначна подія. У квітні 1925-го помічник начальника Київської губміліції Малишев несподівано отримав призначення до Черкас. Перед тим, як залишити попередню посаду, він мав відзвітувати про стан коштів місцевої промміліці. Аж раптом призначена для цього ревізія виявила певну нестачу.

Павло-Роберт Маґочій: Вшанування пам'яті Семена Глузмана – Слави

16 лютого 2026 року помер відомий український психіатр і дисидент Семен Глузман. Він відбув 10 років радянських концтаборів та заслання в часи СРСР. 16 квітня на Міжнародній конференції Української психіатричної асоціації в Києві вшанували пам'ять Семена Глузмана – Слави. Публікуємо промову друга Глузмана та голландського правозахисника Роберта ван Ворена.

Олексій Мустафін: Негус власною волею. Бурхливе життя Теводроса II

Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.