"Став для молоді прикладом Чину". Пам'яті Андрія Парубія

В морозний день Майдану 2004 ми отримали інформацію про те, що штаб Януковича планує зробити Український Дім своїм центром. Мета була ясна - від нього до Майдану пару сот метрів, сутички неминучі, готується привід для введення надзвичайного стану. Я звернувся до людей зайняти підступи і сходи до Українського Дому. Колона на чолі з Тягнибоком рушила.

Через півгодини прибіг незнайомий хлопець-вістовий: пане Юрію, Український Дім наш, прапори вивішені, чекаємо подальших наказів.

Я ж казав зайняти підходи, а не Дім! - здивувався я.

А ми гукнули Слава Україні і вони самі відкрили двері. А Дім та ще й з такою назвою має стратегічне значення.

Так я познайомився з Андрієм Парубієм.

У цьому був весь Андрій, онук кулеметника Української Галицької Армії, племінник воїнів УПА.

Все своє молоде життя він готувався до боротьби за незалежну Державу. І готовий був покласти за це своє життя.

Багато хто не вірив у таку відданість ідеї.

Багато хто посміювався з ідеаліста.

Дехто знущався над ним на естраді.

Але Андрій цілеспрямовано робив своє.

Вже на другому Майдані він взяв на себе створення Самооборони Майдану.

На фоні нерішучості вождів він став для молоді прикладом Чину.

Навколо нього гуртувалися кращі. А він поєднував особисту скромність, принциповість та відданість справі.

Коли чергове недільне віче знову почуло від вождів гасла замість плану дій, він подзвонив мені в лікарню, де я відходив від забоїв: Юрку, я більш не можу. Ми з хлопцями йдемо.

Так почалася Груша.

Її вогонь Парубій з однодумцями скерував у рух добробатів, які пішли на фронт зупиняти росіян.

Андрій розумів, що на посаді секретаря РНБО у 2014 він робить величезні речі, але ставав щасливим тільки під час поїздок на фронт.

Парубій жив метою - захистом української Держави. Всі побутові та політичні розмови він зводив на це. Інколи здавалося, що він по ночах говорив із своїм дідом та стрийками, і звітує їм про кожен крок, щоб не допустити помилок минулих спроб.

Він був готовий до компромісів (як от Мінськ), робив усе, щоб приборкати протистояння в таборі Майдану заради того, щоб цього разу ми встояли.

І ми вистояли.

А Андрій скромно працював депутатом і готувався до ще однієї своєї місії. Він взагалі мав здатність зʼявлятися в той момент, коли тільки він міг вирішити все.

Доля і особисті переконання зробили так, що саме спікер Парубій став одним із необхідних елементів здобуття Томосу, а потім - провів закони про мову.

І я назавжди запамʼятаю його щасливе обличчя того дня.

Сьогодні друга Андрія вбили. По чекістські підло - у спину.

А колесо української історії і далі змащує кров наших Героїв. Парубій - один з них.

Дякую за гідне служіння Україні, Друже.