Спецпроект

"Львівські нотатки" Ришарда Ґаншинця

Вечірнє чтиво - "Львівські нотатки" професора університету, класичного філолога Ришарда Ґаншинця (1888-1958), які написані у формі листів до дружини і охоплюють 1944-1946 рр., з перервою на чотиримісячний арешт на початку 1945 р. Багато інформації про повсякдення "других совітів", нотатки розлогі і справді цікаві для тих, хто живе цією темою. До вашої уваги кілька замальовок.

Що читаємо? Ryszard Gansiniec, Notatki lwowskie 1944-1946, redakcja naukowa: R. Gansiniec, K. Królczyk, Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2020, 422 s.

Вибірка і переклад з польської мови Ігоря Петрія.

 

***

(30 жовтня 1945)

Можу далі бесідувати, бо нічого на світі не змінюється, крім погоди - зараз маємо тут щонайчудовішу весну, несамовито прекрасну. Я залишив удома плащ і капелюх, бо спітнів. Професори ще тут, три тижні сидять на пакунках і чекають на вагони. Проф. Годис поїхав, але не без перешкод. Бо з вагону його вигнали, хоч він перед тим уже заплатив 500 руб., і сказали перевантажитися до іншого вагону, що коштувало ще 1000 руб.

Взагалі кожен грабує кожного, і нема на те ради. Коли я раз їхав на вокзал трамваєм, міліціонер наказав мені зійти, посадив там двох совєтів і на додачу наказав мені платити "штраф" 25 руб. за те, що я нібито стояв на сходинках, хоч я був на платформі. А скаржитися не було до кого, бо він на моїх очах ділився з іншими міліціонерами. Але це зі мною ласкаво. Це діється в білий день.

***

(9 грудня 1945)

(...) За останній місяць доставлено до Анатомії 350 вбитих на вулицях. Грабують і в білий день. На Байках жінка пішла по молоко: м0$kаль хотів вирвати у неї сумочку, вона кричала, тоді він штовхнув її під вантажівку, яка над'їжджала, і жінка загинула на місці. Останнім часом накрили одну велику банду, що складалася зі старших офіцерів: сидять 9 осіб (майор, капітан, і т. д.).

У єзуїтів був великий обшук, заарештували суперіора. Вірменську церкву хочуть приєднати до московської вірменської митрополії і відірвати від Риму, як це вже раніше зробили з русинами. Підземний костел св. Павла (біля Технічної школи) перетворюють на склад продовольчої бази. Багато заарештовують і часом звільняють з умовою негайного виїзду: йдеться про помешкання і речі (...)

 
Ришард Ґаншинець, серпень 1945 рік

***

(19 грудня 1945)

Я зараз о год. 20 власне по обіді. Обід мій вічно один і той же: варений пенцак зі шкірою від солонини, трохи солі, багато моркви і дві цибулини; на тиждень іде 5 кг моркви і кілограм цибулі, бо петрушка вже занадто дорога, цибуля коштує 12 руб., петрушка 25 руб. Це несмачне, але здорове і поживне. Сьогодні мав урізноманітнення: оскільки чорний хліб був такий мокрий, що його взагалі не можна було ні різати, ні гризти, я дав на пательню трохи олії, скибки цього хліба і засмажив його: був потім навіть смачний.

Зазвичай маю білий хліб (т. зв. темно-сірий), але він не завжди є в магазині: тоді дають чорний. Біднота вистоює в черзі годинами за тим чорним хлібом - їм дають тільки денну порцію. Я можу дістати заздалегідь за кілька днів як професор, і то без черги. По обіді п'ю чай, тепер уже справжній, але без цукру - цукор вам залишаю. Я вже призвичаївся, спочатку допомагав собі розмірковуванням, що майже у всьому світі справжні гурмани чаю, як китайці, індуси, англійці, американці, п'ють несолодкий чай (щоправда, заїдають його солодкими тістечками або конфітюрами).

Спочатку не дуже смакувало, але тепер я вже і забув, що чай можна солодити (...)

Роґаля розповів мені, скільки столяри беруть за пакування: за один день праці (чистий, без матеріалу і цвяхів) просили бл. 800 руб.; наша сторожка Ярицька заплатила лікареві за 3 візити і два уколи 1000 руб. Я заробляю в університеті 1200 руб. на місяць. Муситиму сам узятися до роботи, хоча власне не маю коли, бо мушу сидіти і в Академії, але може, вдасться мені запакувати за місяць 10-15 скринь книжок.

Я підрахував, що моїх книжок буде бл. 80 скринь, до того ще 5 пакунків більших меблів. Кілограм цвяхів коштує 100 руб., 1 м3 дощок 1000 і більше рублів. Це багато, і витрати не дуже продуктивні, але мушу це дістати, якщо вже доводиться звідси вирушати. На це найближчим часом підуть усі видатки і вся енергія. А зараз сідаю і шию собі мішечки на борошно і на кашу, бо багато мішечків пішло в пакунках до тебе. А власне вже нема з чого шити ті мішечки, які необхідні. І знову мушу подбати про картон для зберігання продуктів.

 
 "Нас визволили, і нема на те ради". Львівський мітинг у липні 44-го
з ФЕйсбук-сторінки Гриць Совків

***

(8 січня 1946)

(...) Від суботи розпочалися іспити і триватимуть до 11 лютого; лекцій нема, зате є обов'язкові "консультації", справжнє жахіття. На цих консультаціях хочуть ті, що взагалі не ходили або ходили нерегулярно на лекції, щоб їм коротко і доступно втовкмачили це в голови. Ще гірша річ заочне навчання - тобто засадничо домашня робота згідно з університетською програмою, але яку контролюють професори: це донавчання тих, хто працює фахово, головно військовиків.

Насправді рідко хто працює і всі хочуть тільки якось прослизнути до диплому. Недавно були аспірантські іспити, я головував на іспиті з німецької і водночас екзаменував, тоді як Загаєвський пішов на лекцію, щоб не мусив екзаменувати. Серед кандидатів був якийсь підполковник, знав те, що й інші, тобто нічого або майже нічого. Поставив йому "незадовільно". Він погордливо усміхнувся і широким жестом розкрив свій плащ і показав ордени на правій стороні грудей. Всі з цікавістю дивилися. Врешті він спитав:

- Знаєте, що це таке?

- Ордени.

- А знаєте, які?

- Так, орден Леніна, ґєрой.

- Хорошо, а це? - і тріумфально підняв свій бланк з моєю оцінкою. - Хіба це годиться? Я йому на те відповів:

- Ордени ви отримали за вашу хоробрість, а оцінку за ваші знання. Правільно?

Декан засміявся, однак решта були збентежені, а він вийшов розлючений, говорячи до своїх колег ще щось, у той час як я підписав протокол. Але це рознеслося, і українці мені потім розповідали, що м0$kалі жваво дискутували про те, чи я слушно вчинив: комсомольці вважали, що йому належала інша міра. Заочні студенти до мене не приходять, і з інших хто може мене оминати, оминають.

***

(24 лютого 1946)

(...) Москаль не витрачається ні на помешкання, ні на меблі, ні на білизну й одяг, тільки на їдло і передусім на пиття: неділя без пиятики це не неділя, зате потім готовий постити цілий тиждень, адже 1 літр горілки коштує 113 руб. У сусідньому будинку поселився московський капітан, у комфортному помешканні. Той раптом о 1 год. ночі дзвонить по сторожа, щоб відчинив йому двері на подвір'я.

Здивований сторож питає його, чого він хоче на подвір'ї. Капітан прямо йому каже, що хоче справити потребу. На це сторож: "Але ж маєте туалет у помешканні!". "Я там не вмію, це для рєбят, а не для людей". І справив потребу на подвір'ї. Таке має часто траплятись у Львові. Правдивою річчю є те, що на останніх виборах одна виборча дільниця розміщувалася в IV гімназії на вул. Нікоровича [тепер вул. Професорська].

Комісія, щоби зробити все "культурно", відповідно до радянських гасел, в одному кутку зали поставила виборчі кабінки, в іншому (такі ж, тільки відділені фіранками) клозет "для жінок", "для чоловіків", але навіть відер не поставила. Москалі тією "культурною" інституцією користувалися так, що запах рознісся по залі. Наступного дня після виборів діти тієї школи мусили очистити той виборчий клозет (...)

Національний Пантеон. Світовий досвід

Про потребу в національному українському пантеоні заговорили ще у 2000-х роках, його розглядали як місце перепоховання видатних українців, могили яких за межами України. Сучасна російсько-українська війна знову активізувала проблему. Розглянемо яким є світовий досвід національних пантеонів.

«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".