На Одещині вважають "некоректним" перейменовувати вулицю Леніна

Депутати Білгород-Дністровської міської ради відхилили прохання перейменувати вулицю Леніна на вулицю Олександра Шайбле - генерал-хорунжого Армії УНР, уродженця міста Аккерман (тепер Білгород-Дністровський).

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

Свою відповідь депутати пояснили наступним чином: "Відносячись з пошаною до генерала Шайбле, комісія, одночасно, вважає некоректною форму надання пропозиції в частині перейменування саме вулиці Леніна".

На захист лідера більшовицької партії одноголосно стали всі члени комісії з питань найменування об’єктів міського підпорядкування, проти вшанування українського генерала виступили і депутати міської ради.

Шайбле Олександр Якович (1878-1919) — начальник Головного управління Генерального штабу УНР.

Народився в Аккерманському повіті Бессарабської губернії. За походженням — ельзаський німець. Закінчив Кишинівське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище, Миколаївську академію Генерального штабу.

З 1914 р. — штаб-офіцер для особливих доручень штабу 28-го армійського корпусу. З 1915 р. — начальник штабу 60-ї піхотної дивізії. З 1917 р. - командир 315-го піхотного Глухівського полку. З осені 1917 р. — генерал-майор, в. о. командувача XXIII армійського корпусу.

 Олександр Шайбле

В 1918 р. — член комітету з утворення української армії Військового міністерства УНР. З лютого 1919 р. — начальник Головного Управління Генерального штабу Дієвої армії УНР.

У листопаді 1919 року переїхав до Одеси, де захворів на важку форму тифу. Помер від тифу в одеському шпиталі, похований на військовому відділенні Нового цвинтаря.

Про інші перейменування вулиць і площ у містах України читайте у темі "Топоніміка"

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.