У Києві поховали випробувача найбільшої в світі водневої бомби

Сьогодні в Києві на Берковецькому кладовищі поховали інженера-випробувача Лисенко Юрія Васильовича – останнього українця, який брав участь у випробуваннях найбільшої в світі водневої бомби.

Юрій Лисенко пішов з життя 13 липня після тяжкої тривалої хвороби, повідомляє УНІАН

Майже половину життя киянин-інженер провів за Полярним колом, беручи участь у випробуваннях ядерної зброї – знімаючи показання приладів у епіцентрі до вибухів і відразу після них. 

Інженер-випробувач Юрій Лисенко

"Нас було 30-40 молодих офіцерів, які забезпечували випробування атомних бомб безпосередньо на полігоні. Тільки за два місяці – вересень і жовтень 1961 року – на Новій Землі було підірвано дев'ять ядерних бомб різної потужності", – розповідав він в інтерв'ю два роки тому. 

За його словами, радянських випробувачів ядерної зброї на Новій Землі годували звичайним армійським пайком, а дозиметр був один на всіх. "Але його показників ми ніколи не бачили. А коли хтось питав у дозиметриста, скільки накопичили опромінення, той зазвичай махав рукою і казав: "Трошки". Тому я й досі не знаю, скільки рентгенів там прихопив. Однак моряки на есмінці нас цуралися, немов зачумлених смертників – боялися опромінення", – зізнавався він. 

Щоб знімати фільми про ядерні вибухи для вищого керівництва СРСР, за словами Лисенка, на Нову Землю привозили фотогенічних статистів у ошатній формі. "Вони натискали бутафорські кнопки, клацали тумблерами відключеної апаратури. Ми дуже сміялися над тією фальсифікацією", – ділився він. 

Умови роботи за Полярним колом були вкрай важкими. Киянин зізнавався, що деякі його товариші по службі закінчували життя самогубством, інші потрапляли до психлікарень. 

Вибух суперпотужної атомної бомби 30 жовтня 1961 року (її потужність дорівнювала вибуху 58 мільйонів тонн тротилу, а заряд у кілька разів перевищив сумарну потужність всіх вибухових пристроїв, застосованих під час Другої світової війни, – включаючи і дві атомні бомби, скинуті американцями на японські міста Хіросіма і Нагасакі в 1945 році. Характерний "ядерний гриб" піднявся в небо майже на 70 кілометрів, спалах і гуркіт зафіксували в радіусі 1000 кілометрів, а колосальна ударна хвиля тричі обійшла земну кулю) став останнім випробуванням для Ю.Лисенка перед поверненням додому. 

"Видовище було жахливим. Якщо існує пекло, то воно мало би виглядати саме так. Від снігу та льоду не залишилося і сліду. Земля горіла, а скелі диміли, вони були розжарені ще й через кілька годин після вибуху", – згадував київський інженер. 

Більшість колег Юрія Васильовича померла від раку, але йому вдалося прожити довге і щасливе життя в колі сім'ї – дружини, сина, невістки та онуки. "На поминках я завжди думаю: "Друже мій, мабуть, ти потрапиш до раю, бо у пеклі вже був", – казав інженер. 

Довідка УНІАН. Ю.Лисенко народився в Полтаві, в сім'ї вчительки і викладача Педінституту 29 червня 1935 року. У 1944 році з батьками переїхав до Києва, де закінчив школу на Печерську. У 1953 році вступив до КВІАВУ ВПС на Солом'янці. Через п'ять років почав службу старшим техніком 124 мінно-торпедного полку авіації Чорноморського флоту. Протягом чотирьох років був інженером- (потім старшим інженером) випробувачем в/ч 77510 – (дослідно-наукова частина з питань випробувань ядерної і водневої зброї) на острові Нова Земля. З моменту незалежності України працював інженером, а потім і провідним інженером в НІІЕМП. 

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.