У Києві поховали випробувача найбільшої в світі водневої бомби

Сьогодні в Києві на Берковецькому кладовищі поховали інженера-випробувача Лисенко Юрія Васильовича – останнього українця, який брав участь у випробуваннях найбільшої в світі водневої бомби.

Юрій Лисенко пішов з життя 13 липня після тяжкої тривалої хвороби, повідомляє УНІАН

Майже половину життя киянин-інженер провів за Полярним колом, беручи участь у випробуваннях ядерної зброї – знімаючи показання приладів у епіцентрі до вибухів і відразу після них. 

Інженер-випробувач Юрій Лисенко

"Нас було 30-40 молодих офіцерів, які забезпечували випробування атомних бомб безпосередньо на полігоні. Тільки за два місяці – вересень і жовтень 1961 року – на Новій Землі було підірвано дев'ять ядерних бомб різної потужності", – розповідав він в інтерв'ю два роки тому. 

За його словами, радянських випробувачів ядерної зброї на Новій Землі годували звичайним армійським пайком, а дозиметр був один на всіх. "Але його показників ми ніколи не бачили. А коли хтось питав у дозиметриста, скільки накопичили опромінення, той зазвичай махав рукою і казав: "Трошки". Тому я й досі не знаю, скільки рентгенів там прихопив. Однак моряки на есмінці нас цуралися, немов зачумлених смертників – боялися опромінення", – зізнавався він. 

Щоб знімати фільми про ядерні вибухи для вищого керівництва СРСР, за словами Лисенка, на Нову Землю привозили фотогенічних статистів у ошатній формі. "Вони натискали бутафорські кнопки, клацали тумблерами відключеної апаратури. Ми дуже сміялися над тією фальсифікацією", – ділився він. 

Умови роботи за Полярним колом були вкрай важкими. Киянин зізнавався, що деякі його товариші по службі закінчували життя самогубством, інші потрапляли до психлікарень. 

Вибух суперпотужної атомної бомби 30 жовтня 1961 року (її потужність дорівнювала вибуху 58 мільйонів тонн тротилу, а заряд у кілька разів перевищив сумарну потужність всіх вибухових пристроїв, застосованих під час Другої світової війни, – включаючи і дві атомні бомби, скинуті американцями на японські міста Хіросіма і Нагасакі в 1945 році. Характерний "ядерний гриб" піднявся в небо майже на 70 кілометрів, спалах і гуркіт зафіксували в радіусі 1000 кілометрів, а колосальна ударна хвиля тричі обійшла земну кулю) став останнім випробуванням для Ю.Лисенка перед поверненням додому. 

"Видовище було жахливим. Якщо існує пекло, то воно мало би виглядати саме так. Від снігу та льоду не залишилося і сліду. Земля горіла, а скелі диміли, вони були розжарені ще й через кілька годин після вибуху", – згадував київський інженер. 

Більшість колег Юрія Васильовича померла від раку, але йому вдалося прожити довге і щасливе життя в колі сім'ї – дружини, сина, невістки та онуки. "На поминках я завжди думаю: "Друже мій, мабуть, ти потрапиш до раю, бо у пеклі вже був", – казав інженер. 

Довідка УНІАН. Ю.Лисенко народився в Полтаві, в сім'ї вчительки і викладача Педінституту 29 червня 1935 року. У 1944 році з батьками переїхав до Києва, де закінчив школу на Печерську. У 1953 році вступив до КВІАВУ ВПС на Солом'янці. Через п'ять років почав службу старшим техніком 124 мінно-торпедного полку авіації Чорноморського флоту. Протягом чотирьох років був інженером- (потім старшим інженером) випробувачем в/ч 77510 – (дослідно-наукова частина з питань випробувань ядерної і водневої зброї) на острові Нова Земля. З моменту незалежності України працював інженером, а потім і провідним інженером в НІІЕМП. 

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище