Заходи Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору. Анонс

У 2013 році Україна та світ вшановуватимуть 80-і роковини Голодомору в Україні.

Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 32—33 років розпочав ряд пам’ятних заходів, повідомляє прес-центр Центру досліджень визвольного руху. 

Серед запланованих заходів:

  • Проведення 21 листопада Міжнародного форуму з участю відомих українських та світових науковців, громадських діячів, офіційних представників європейський країн та міжнародних організацій.
  • Під час форуму відбудеться презентація виставки "Злочини тоталітаризму", підготовленої Європейською платформою пам’яті та сумління.
  • За підтримки Громадського комітету в Україні відбудеться світова прем’єра опери "Червона земля. Голод" американського композитора українського походження Вірка Балея.
  • Міжнародна науково-документальна виставка про Голодомор буде продемонстрована у столицях зарубіжних країн.
  • Проведення конкурсу наукових робіт із дослідження тематики Голодомору та на найкращий художній твір, що найглибше передає трагізм геноциду.
  • Також до 80-х роковин Громадський комітет презентує нові видання на тему Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні. Бібліотеки України поповнять свої фонди комплектами нових книг.

У День пам’яті жертв Голодомору 23 листопада відбудуться Всеукраїнські скорботні заходи. Учасники Громадського комітету закликають усіх людей доброї волі, усіх, хто поділяє біль та скорботу українського народу, 23 листопада о 16-й годині запалити свічку пам’яті за душі тих, хто став жертвою Голодомору.

Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні створено у 2010 році.

До його складу увійшли знакові постаті в громадському, мистецькому та духовному житті, історики та представники академічних установ: Ольга Богомолець, Іван Вакарчук, Іван Васюник, Василь Вовкун, Володимир В’ятрович, Анатолій Гайдамака, Дмитро Гнатюк, Петро Гончар, Іван Дзюба, Іван Драч, Євстратій (Зоря), Андрій Жолдак, Микола Жулинський, Євген Захаров, Євген Золотарьов, Геннадій Іванущенко, Сергій Квіт, Андрій Когут, Роман Круцик, Ніла Крюкова, Станіслав Кульчицький, Неля Лавриненко, Олександр Максимчук, Ніна Матвієнко, Марія Матіос, Василь Марочко, Дмитро Павличко, Олекса Петрів, Мирослав Попович, Олег Рибачук, Стефан Романів, Євген Сверстюк, Михайло Свистович, Володимир Сергійчук, Євген Станкович, Лесь Танюк, Ігор Юхновський.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.