Під судом у Харкові вимагали не повертати проспекту ім'я Жукова

У Харкові біля будівлі Другого апеляційного адміністративного суду активісти протестували проти повернення проспекту Петра Григоренка ім'я Жукова.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, в пікеті взяли участь до 30 активістів. Вони тримали у руках прапори України, червоно-чорні стяги та плакати: "Ні комунізації Харкова!", "Жуков - маршал смерті", "Харків – без Жукова" тощо.

 

"Пікет зібрався, бо люди – проти наміру міської влади повернути проспекту імені Петра Григоренка ім'я Георгія Жукова.

До того ж, є закон, який регулює процес перейменування та забороняє називати об'єкти топоніміки іменами людей, які обіймали керівні посади в органах радянської влади або ж компартії, що безпосередньо стосується і Жукова", - зазначила організатор пікету, очільниця Північно-східного міжрегіонального відділу УІНП Марія Тахтаулова.

За її словами, це вже четверте слухання справи. Втім, і воно перенесено на 14 грудня: не з'явився представник міської ради.

Нагадуємо, що 28 лютого Український інститут національної пам'яті оприлюднив на своєму сайті заяву, де зазначається, що рішення Харківської міськради про перейменування порушує відповідний закон України, що прямо забороняє присвоювати імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у Комуністичній партії та вищих органах влади Радянського Союзу.

Георгій Жуков підпадає під дію цієї статті, оскільки обіймав низку керівних посад в СРСР, зокрема, був міністром оборони у 1955-1957 роках і членом Президії ЦК КПРС у 1957 році.

Як зазначив тоді ж начальник пресслужби прокуратури Харківської області Дмитро Чубенко, за необхідності прокуратура перевірить законність рішення сесії та при наявності порушень зможе подати позов щодо його скасування у суді.

26 лютого депутати Харківської міськради вдруге більшістю голосів перейменували проспект Петра Григоренка в Харкові на честь маршала Георгія Жукова, посилаючись на результати громадського обговорення. Перейменування обійдеться міському бюджету у 110 тис. грн.

18 червня 2020 року Харківський окружний адміністративний суд за позовом ВО "Свобода" скасував рішення Харківської міськради про перейменування проспекту Григоренка у проспект Жукова. Тоді ж представник міськради заявив, що буде оскаржувати це рішення в апеляційному суді.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.