АНОНС: "Історичні культури Польщі та України. Про джерела непорозуміння між сусідами"

Центр міської історії запрошує на дискусію та презентацію двох книг, що постали в результаті польського-українського міжнародного проекту "Історичні культури Польщі та України в процесі змін"

Центр міської історії запрошує на дискусію та презентацію двох книг, що постали в результаті польського-українського міжнародного проекту "Історичні культури Польщі та України в процесі змін", що його провадив Collegium Civitas та Інститут політичних наук Польської академії наук за підтримки Національного центру науки (Краків), у співпраці із Центром міської історії.

 

Це видання "Історичні культури Польщі та України. Про джерела непорозуміння між сусідами" / (За ред. Томаша Стриєка та Володимира Склокіна. Варшава: Scholar; Collegium Civitas, 2021) та "Історичний дискурс у мас-медіях. Репрезентації минулого в польській та українській медіасфері" (За ред. Барбари Марковської. Варшава: Scholar; Collegium Civitas, 2021). Обидві книги вийшли польською мовою. Перша планується також до друку англійською та українською.

Дослідження стосувалися не лише пам'яті на рівні цілого суспільства та практик комеморації, але і ролі шкільної освіти, дебатів публічних інтелектуалів, та дискурсів медій. Насправді, чи настільки вже глибокими є непорозуміння між поляками та українцями щодо історичного минулого?

Для участі в події, будь ласка, зареєструйтесь.

Робочі мови – українська, польська. На події буде забезпечений синхронний переклад.

Дискусія і презентація книг за участі:

  • Томаш Стриєк, Інститут політичних наук Польської академії наук / Collegium Civitas
  • Володимир Склокін, Український католицький університет
  • Гжегож Мотика, Інститут політичних наук Польської академії наук
  • Йоанна Конєчна-Саламатін, Варшавський університет
  • Барбара Марковська, Collegium Civitas
  • Ярослав Грицак, Український католицький університет
  • Леонід Зашкільняк, Львівський національний університет ім. І. Франка
  • Данило Судин, Український католицький університет






Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка