«Голосування під стволами»: у мережу виклали архівні документи про вибори 1946 року

До 80-ї річниці створення Української повстанської армії Центр досліджень визвольного руху продовжує публікувати у вільному доступі документи із викопного архіву українських повстанців. В них ідеться про проведення більшовиками виборів до Верховної Ради СРСР 10 лютого 1946 року. Чимало документів свідчать про насильницькі методи радянської влади та примус голосувати

Документи є частиною викопного архіву повстанців, який віднайшли у Стратинських лісах Рогатинського району на Івано-Франківщині у 2019 році. 

 

Колекцію з понад 30-ти документів публікує Центр досліджень визвольного руху на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху

До збірки увійшли: 

  • загальні звіти про противиборчі акції та хід виборів до Верховної Ради СРСР;

  • протокол про побиття більшовиками селянина, що відмовився брати участь у виборах;

  • протокол з більшовицьких репресій котрих ужили більшовики в день виборів;

  • оригінальні рукописні протоколи зі свідчень місцевих мешканців, тощо. 

Документи збірки проливають світло на всі етапи організації виборів до Верховної Ради СРСР в лютому 1946 року радянською владою в Західній Україні. Документи походять переважно із Дрогобицької та Львівської області, зокрема Львова.

Підготовка до виборів 10 лютого 1946 року розпочалася заздалегідь. У населених пунктах Західної України були розгорнуті гарнізони. ОУН звітувала: у кожному селі заарештували 15-16 осіб. Крім арештів, повстанці згадують про інсценували вивезення селян у Сибір: їхнє майно розграбовували, а людей після виборів відпускали.

У документах ОУН містяться згадки і про голосування: "Цей день був для нас тріумфом успіху народного спротиву і повної солідаризації в бойкотуванні виборів, так що больш. (більшовики) були змушені самі ходити з урнами по селі і жебрати голоси".

У збірці йдеться про чималу кількість випадків насилля і примусу в день виборів. Зокрема, повстанці звітують, що людей били, вели голосувати під штиками, інсценували арешти незгодних, вдиралися до церков і звідти гнали людей на виборчі дільниці. Мали місце і фальсифікації: "Секретарці с/ради (сільської ради) приклали пістолю до голови і казали: "Вже 17 годин, а немає ще й половини голосів". 15 бюлетенів большевики докинули самі…".

Гарнізони залишалися в населених пунктах до березня-квітня 1946 року в рамках так званої "Великої блокади". В цей час відбувалися арешти, допити, депортація незгідних з результатом "найдемократичніших виборів у світі".

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.