Президентом Національної академії наук став академік Загородній

Президентом Національної академії наук України обрали директора Інституту теоретичної фізики академіка Анатолія Глібовича Загороднього.

Про це повідомляє пресслужба академії у Facebook.

 

Загородньому 69 років, він родом з Полтавщини. Загородній очолює Комісію по роботі з науковою молоддю НАН України, входить до Наукового товариства імені Шевченка та Українського фізичного товариства.

Зазначимо, що Загороднього називали найбільш імовірним кандидатом.

Загородній виступав за реформу фінансування науки і пропонував давати кошти найбільш ефективним командам учених. Він також єдиний із керівництва НАН, хто підтримав "Дні науки" — всеукраїнську подію, яка популяризує науку для школярів та студентів.

В аудиторському звіті десяткам співробітників НАНУ закидають неефективну роботу за сумісництвом. В академії звіт розкритикували. Загородньому теж закидають, що він суміщає кілька посад.

Як видно з декларації академіка за 2019 рік, він отримує понад 600 тисяч гривень на рік зарплати в НАНУ як на основному місці роботи, 153 тисячі за сумісництвом в Інституті теоретичної фізики НАНУ та понад 200 тисяч гривень гонорарів від різних установ. Плюс понад 180 тисяч гривень пенсії і 61 тисячу довічних виплат за звання академіка.


Нагадуємо, на посаду президента НАНУ претендували Загородній, директор Інституту колоїдної хімії та хімії води Владислав Гончарук, директор Інституту біохімії Сергій Комісаренко, ексвіцепремʼєр Володимир Семиноженко та голова Ради НБУ Богдан Данилишин, який зняв свою кандидатуру з конкурсу.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.