АНОНС. "Антирадянські історії" Олєґа Панфілова у Харкові

Книга "Антирадянські історії" Олєґа Панфілова містить публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода "Крим. Реалії", а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії "Росія на Кавказі: історія ментальної окупації".

Книга присвячена маловідомим фактам і подіям радянського та російського минулого – таким як історія 150-річної російсько-чукотської війни чи походження імператорів Російської імперії. Їх намагаються оминути як неприємні й такі, що суперечать офіційній пропаганді.

Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер – російсько-української та анексії Криму.

Час: 2 грудня, 18:30

 

Місце: Харків, вул. Сумська, 3, Книгарня "Є"

Вхід вільний

Зустріч модеруватиме Олександр Зінченко, історик, публіцист, співзасновник і редактор "Історичної правди", автор та ведучий програми "Розсекречена Історія" (UA:Перший).

Олєґ Панфілов народився  1957 року в Таджикистані. У 1979 році закінчив Худжанський університет і працював в Інституті історії Академії наук Таджикистана, займався вивченням пам’ятників давнього мистецтва, археологією і етнографією.

У 1985 році був запрошений стати членом CAR ICOMOS ЮНЕСКО. У 1990 році був нагороджений медаллю Зороастрійського коледжа в Бомбеї.

У журналістиці з 1974 року. Вісім років вів програму Таджицького ТВ "Пам’ять минулого". Із 1991 року – позаштатний кореспондент агентства "Associated Press" в Таджикистані, кореспондент "Незалежної газети", радіостанції "Юність". На Радіо Свобода (російська служба) був автором і ведучим програми "Влада і преса". У 1993 році – директор московського бюро американського Комітету захисту журналістів (CPJ), у 1994–2000 роках – директор служби моніторингу Фонду захисту гласності, в 2000–2010 роках – директор Центру екстремальної журналістики.

 

Із 2009 року живе в Грузії. Професор Державного університету Ілії. У 2009–2012 роках – ведучий програм телеканалу ПІК. Коментатор української служби Радіо Свобода.

Лауреат гран-прі Міжнародного кінофестивалю "Образ віри" (1993), нагороджений призом "За свободу преси" Information Safety and Freedom, ISF (2009), кавалер грузинського Ордена Честі (2013).

Автор і упорядник 35 книг, виданих у різних країнах, автор сценаріїв 8 фільмів, близько 4000 статей, опублікованих у різних країнах. 

Громадянин Таджикистану і Грузії.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.