In memoriam. Помер скульптор і правозахисник Борис Довгань

30 квітня у віці 90 років у Києві помер скульптор Борис Довгань, автор численних пам’ятників і меморіальних знаків. Останню його роботу – пам’ятник співаку Олександру Вертинському відкрили щойно 21 березня цього року на Андріївському узвозі в Києві.

Про це повідомила  письменниця Тетяна Стус.

Борис Довгань народився 4 серпня (за офіційними документами 19 серпня) 1928 року в київському передмісті Пріорці. Рятуючись від Голодомору родина переїхала в Могильов (Білорусь), коли Борису було 4 роки, далі Довгань жили в Новосибірську (Росія) та Фрунзе (нині Бішкек, Киргизстан). Батько Степан Довгань у 1937—1938 роках безпідставно перебував під арештом НКВД. Під час Другої світової війни Борис Довгань працював шофером, відтак на взуттєвій фабриці.

 Борис Довгань

1945-го родина повернулася до Києва. Довгань закінчив школу, Київське училище прикладних мистецтв за фахом ліпника, модельника і формувальника (1950) і Київський художній інститут (1956).

Після закінчення освіти Довгань займався творчістю (станкова, монументальна і монументально-декоративна скульптура), брав участь у всеукраїнських мистецьких виставках і паралельно викладав у Київській художній школі ім. Т. Шевченка (1957—1962).

У 1968 році він підписав "Лист 139-ти", адресований Генеральному секретарю ЦК КПРС Леоніду Брежнєву, Голові Ради Міністрів Олексію Косигіну та Голові Верховної Ради СРСР Миколі Підгорному, з протестом проти арештів інтелігенції в Україні та в Москві. Протягом 1960-х – 1980-х років створив скульптурні портрети Василя Стуса, Алли Горської, Івана Світличного, Леоніда Грабовського, Миколи Зерова, Григорія Сковороди та ін. Через політичні переконання скульптора його роботи часто не брали на виставки.

У 1981 році Довгань був одним із тих, хто відновив перший пам’ятник Тарасові Шевченку в Ромнах (Сумська обл.), створений Іваном Кавалерідзе в 1918 році.

Для декади українського мистецтва в Москві (1960) створив мозаїчну скульптуру "Україна" (у співавторстві з Володимиром Луцаком і Степаном Кириченком). Крім того, Довгань був співавтором радянського герба м. Києва (1969), який був чинний до 1995 року.

Найвідоміші роботи: пам’ятник художникам—жертвам репресій "Скорботна муза" (1996, Академія мистецтв у Києві), "Архіпелаг ГУЛАГ", "Поет і кат", пам’ятник Папі Римському Івану-Павлу ІІ (2002, Посольство Ватикану), рельєфи на Національній науково-технічній бібліотеці ("Літаюча тарілка", Київ, м. "Либідська", 1970), пам’ятник Олександру Пушкіну і фонтан "Перше кохання" в Гурзуфі, Крим (1987), меморіальні дошки письменнику Борису Антоненку-Давидовичу (1991), авторові слів Національного гімну України Павлові Чубинському (1993), псиьменнику Натану Рибаку, меморіальні пам’ятники художнику і радянському розвіднику Миколі Глущенку (1986), композиторові Ігорю Шамо (1986), театральному режисеру Сергію Данченку, діячці Антибільшовицького блоку народів та Голові Проводу ОУН(б) Славі Стецько (2007) тощо.

Борис Довгань зі своєю останньою роботою

Борис Довгань був лауреатом літературно-мистецької премії ім. В. Стуса (1992), членом Національної спілки художників України та почесним членом Національної академії мистецтв України, заслуженим діячем мистецтв України. Окремі роботи майстра зберігаються в Національному художньому музеї, Національному музеї літератури, Київському національному музеї російського мистецтва тощо.

Історія життя Бориса Довганя ввійшла до довідника "Життя славетних" та видань Американського біографічного інститут на знак визнання його видатного внеску в прогрес ХХ століття.

Батько української аеророзвідки – полковник Армії УНР Павло Крицький

До сьогодні історики вважали, що начальник штабу Технічних військ Армії УНР полковник Павло Крицький помер у Львові після 1924 року. Відомою була лише одна його світлина… Однак, прожив він ще більше 20 років у Чехії, а похований у Празі. Вдалось відшукати його могилу. Віднайшлось і більше його фотографії, які вперше публікуються у цій статті…

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.