Спецпроект

"Я смущенъ былъ въ Кіевѣ извѣстіемь, что Межигорье будетъ продаваться..."

"...Неужели и въ самомъ дѣлѣ Межигорье нынь достанется не въ распоряженіе Печерской лаври, а въ собственность какого-нибудь торгаша?" Текст 1865 року.

З роботи видатного українського історика, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича "Слухи о Межигорьи"* // Собраніе Сочиненій, Томъ II - Кіевъ, 1877 г.

Історик Максимович. Фото з колекції Михайла Кальницького

...Въ сентябрѣ прошлаго года я смущенъ былъ въ Кіевѣ извѣстіемь, что черезъ нѣсколько недѣль Межигорье будетъ продаваться съ публичнаго торга. Тогда я написалъ слѣдующія строки, напечатанния въ Кіевскихъ вѣдомостяхъ, епархіальныхъ й губернскихъ:

- Скорбная мысль не покидаеть меня й въ моемъ хуторскомъ уединеніи: что если Межигорье достанется въ руки какого-нибудь предпріимчиваго жида?..

Оскорбительно было бы для насъ его обладаніе тѣмъ дорогимъ для здѣшняго края мѣстомь, куда являлись нѣкогда на молитвенные подвиги и постриженіе такіе люди, какъ патріархъ Іоакимь Савеловъ, Митрополитъ Тимофей Щербацкій, епископь Іоаеафь [Іоасаф] Горленко й многіе другіе.

Тѣмь завѣтнімь мѣстомъ, которое, въ тяжкія времена Кіевской Руси, посьщалъ благодѣтельный для нея Іерусалимскій патріархъ Феофанъ, й подтвердилъ тутъ ставропигію, й въ бесѣдѣ съ Межигорскою братіей разсказывалъ объ огнѣ, сходящемь передъ Свѣтлымь Воскресеньемь на гробъ Господній.

Києвознавець Михайло Кальницький - коротка історія "того самого" Межигір'я

Но, нѣтъ! Межигорью не слѣдуеть перейти не то, чтобы въ жидовскія руки, но й въ частную собственность всякого торгаша й промышленника; й мнѣ сдается, что до того не допустятъ ни Печерская лавра, ни другіе монастыри Кіевскіе, сь своимъ архипастыремъ; что они, общини силами, при содѣйствіи благотворительныхъ мірянь, возмогли бы оплатить Межигорье й открыть его по прежнему для общежительства братскаго; что новособранная здѣсь братія весьма могла бы продолжать съ успѣхомъ й выработку фаянсовой посуди, подобно тому, какъ въ Оптиной пустыни, среди подвиговь благочестія й трудовъ книжныхъ, работаютъ и надъ деревомь, надь глиною.

 

Тогда ожила бы въ народѣ прежняя любовь къ Межигорью, и оно послужило бы для него благотворною можно сказать, необходимою въ настоящее время школою благочестія й трудолюбія.

Въ 1627 году Виленское братство, издавая духовныя бесѣды Макарія Египетскаго, посвятило эту книгу Межигорскому игумену Коментарію. Въ посвященьи сказано, между прочимъ, слѣдующее:

"Многіи бо вѣмь, слишачи о честномь житій вашемь, зъ далекихъ краевь, одъ Іерусалима й святой Синайской горы, для навѣженья й подражанья житія вашего приходять и зъ вами обитовати зезволяють...... Найдешь у вась штодень ковалясь молотомъ, теслю съ сокѣрою и иншихъ мастеровъ, зъ розныхъ далекихъ мість, зъ рознѣшь начиньемъ, мовящихъ съ покорою: отче, роскажи што робити, обѣцалихомся за спасеніе души попрацовати тому святому мѣстцу"!

Картина художника Федора Солнцева, 1843

Вскорь я узналъ, что продажа Межигорья съ публичного торга отьмена и замьнилась предположеніемь о составоленіи особой компаніи на Межигорскую фабрику; но что въ тоже время Печерская лавра изъявила готовность пріобрѣсть Межигорье въ свое вѣдомство уплатою назначенной за него суммы (кажется, шестидесяти тысячь).

Я порадовался этому послѣднему благому намѣренію и съ нетерпѣніемъ ожидалъ что оно исполнится. Но вотъ опять прошелъ такой слухъ что на покупку Межигорья сбирается и уже собрался какой-то предпріимчивый иновѣрецъ.

Неужели такой слухъ основателень? Неужели этоть достопямятный уголокъ Святорусской Кіевской земли, гдѣ, впродолженіи столькихъ вѣковъ, воздавалась повседневная хвала Всевышнему отъ общежительной православной братіи, гдѣ и теперь красуется величавый храмъ Преображенія, воздвигнутый здьшнимъ постриженцемъ, Московскимъ патріархомъ Іоакимомъ, неужели и въ самомъ дѣлѣ Межигорье нынь достанется не въ распоряженіе Печерской лаври, а въ собственность какого-нибудь торгаша?

"Межигірський Спас" Тараса Шевченка, 1843

Подобно Межигорской обители, были прекращены и Густынская, й Святогорская, также по планамъ полновластнаго Потемкина. Но лѣтъ за двадцать возстановились уже и Святогорская, и Густьшская [Густинська] обители - попеченіемъ тогдашнихъ єпархіальныхъ пастырей Иннокентія й Гедеона.

Почему бы и Межигорью, еще болѣе славному въ исторіи, не ждать себѣ такой же доли? И неужели прийдется намъ поскорбѣть о немъ, снова говоря съ псалмопѣвцемъ: "Озоба й вепрь отъ дубравы и уедиенный дивій пояде й"!.. ["пошкодив її вепр із лісу і самотній дикий звір об'їв її" - цитата з 79 псалому - ІП]

1865 г.

*Орфографію тексту збережено

Джерело: "Рідна країна"

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

"Сто днів" або останній король: епізод з історії визвольних змагань литовського народу

Кожному в Україні, мабуть, відомі події Української революції. Зокрема, обставини реставрації гетьманської влади у 1918 році. Втім, спроби повернення до історичних форм правління, у ту добу боротьби за незалежність колишніх підневільних Росії народів, характерні не лише для України. Подібне відбулося і у Литві. Майже одночасно з реалізацією ідей українського ІІ Гетьманату народився литовський монархічний проект.

Інтелектуали за викликом. Хто й навіщо створив легенду про "Петра Великого"

Як європейські інтелектуали волею, чи неволею допомагали російському імператору Петру І відбілювати власну репутацію.

Професор Дмитро Білий: "Після геноциду на Кавказі залишилося не більше 10% черкеського населення"

У травні 1864 року на Червоній Поляні неподалік від Сочі відбулася остання битва з російськими військами черкеських воїнів, під час якої всі вони загинули. Власне, місцина отримала таку назву, бо вся вона була залита кров'ю. А вже 21 травня 1864 року російські війська влаштували переможний парад. Це означало остаточну поразку черкесів у війні, яку вони вели проти царської росії понад сто років.