Спецпроект

"Я смущенъ былъ въ Кіевѣ извѣстіемь, что Межигорье будетъ продаваться..."

"...Неужели и въ самомъ дѣлѣ Межигорье нынь достанется не въ распоряженіе Печерской лаври, а въ собственность какого-нибудь торгаша?" Текст 1865 року.

З роботи видатного українського історика, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича "Слухи о Межигорьи"* // Собраніе Сочиненій, Томъ II - Кіевъ, 1877 г.

Історик Максимович. Фото з колекції Михайла Кальницького

...Въ сентябрѣ прошлаго года я смущенъ былъ въ Кіевѣ извѣстіемь, что черезъ нѣсколько недѣль Межигорье будетъ продаваться съ публичнаго торга. Тогда я написалъ слѣдующія строки, напечатанния въ Кіевскихъ вѣдомостяхъ, епархіальныхъ й губернскихъ:

- Скорбная мысль не покидаеть меня й въ моемъ хуторскомъ уединеніи: что если Межигорье достанется въ руки какого-нибудь предпріимчиваго жида?..

Оскорбительно было бы для насъ его обладаніе тѣмъ дорогимъ для здѣшняго края мѣстомь, куда являлись нѣкогда на молитвенные подвиги и постриженіе такіе люди, какъ патріархъ Іоакимь Савеловъ, Митрополитъ Тимофей Щербацкій, епископь Іоаеафь [Іоасаф] Горленко й многіе другіе.

Тѣмь завѣтнімь мѣстомъ, которое, въ тяжкія времена Кіевской Руси, посьщалъ благодѣтельный для нея Іерусалимскій патріархъ Феофанъ, й подтвердилъ тутъ ставропигію, й въ бесѣдѣ съ Межигорскою братіей разсказывалъ объ огнѣ, сходящемь передъ Свѣтлымь Воскресеньемь на гробъ Господній.

Києвознавець Михайло Кальницький - коротка історія "того самого" Межигір'я

Но, нѣтъ! Межигорью не слѣдуеть перейти не то, чтобы въ жидовскія руки, но й въ частную собственность всякого торгаша й промышленника; й мнѣ сдается, что до того не допустятъ ни Печерская лавра, ни другіе монастыри Кіевскіе, сь своимъ архипастыремъ; что они, общини силами, при содѣйствіи благотворительныхъ мірянь, возмогли бы оплатить Межигорье й открыть его по прежнему для общежительства братскаго; что новособранная здѣсь братія весьма могла бы продолжать съ успѣхомъ й выработку фаянсовой посуди, подобно тому, какъ въ Оптиной пустыни, среди подвиговь благочестія й трудовъ книжныхъ, работаютъ и надъ деревомь, надь глиною.

 

Тогда ожила бы въ народѣ прежняя любовь къ Межигорью, и оно послужило бы для него благотворною можно сказать, необходимою въ настоящее время школою благочестія й трудолюбія.

Въ 1627 году Виленское братство, издавая духовныя бесѣды Макарія Египетскаго, посвятило эту книгу Межигорскому игумену Коментарію. Въ посвященьи сказано, между прочимъ, слѣдующее:

"Многіи бо вѣмь, слишачи о честномь житій вашемь, зъ далекихъ краевь, одъ Іерусалима й святой Синайской горы, для навѣженья й подражанья житія вашего приходять и зъ вами обитовати зезволяють...... Найдешь у вась штодень ковалясь молотомъ, теслю съ сокѣрою и иншихъ мастеровъ, зъ розныхъ далекихъ мість, зъ рознѣшь начиньемъ, мовящихъ съ покорою: отче, роскажи што робити, обѣцалихомся за спасеніе души попрацовати тому святому мѣстцу"!

Картина художника Федора Солнцева, 1843

Вскорь я узналъ, что продажа Межигорья съ публичного торга отьмена и замьнилась предположеніемь о составоленіи особой компаніи на Межигорскую фабрику; но что въ тоже время Печерская лавра изъявила готовность пріобрѣсть Межигорье въ свое вѣдомство уплатою назначенной за него суммы (кажется, шестидесяти тысячь).

Я порадовался этому послѣднему благому намѣренію и съ нетерпѣніемъ ожидалъ что оно исполнится. Но вотъ опять прошелъ такой слухъ что на покупку Межигорья сбирается и уже собрался какой-то предпріимчивый иновѣрецъ.

Неужели такой слухъ основателень? Неужели этоть достопямятный уголокъ Святорусской Кіевской земли, гдѣ, впродолженіи столькихъ вѣковъ, воздавалась повседневная хвала Всевышнему отъ общежительной православной братіи, гдѣ и теперь красуется величавый храмъ Преображенія, воздвигнутый здьшнимъ постриженцемъ, Московскимъ патріархомъ Іоакимомъ, неужели и въ самомъ дѣлѣ Межигорье нынь достанется не въ распоряженіе Печерской лаври, а въ собственность какого-нибудь торгаша?

"Межигірський Спас" Тараса Шевченка, 1843

Подобно Межигорской обители, были прекращены и Густынская, й Святогорская, также по планамъ полновластнаго Потемкина. Но лѣтъ за двадцать возстановились уже и Святогорская, и Густьшская [Густинська] обители - попеченіемъ тогдашнихъ єпархіальныхъ пастырей Иннокентія й Гедеона.

Почему бы и Межигорью, еще болѣе славному въ исторіи, не ждать себѣ такой же доли? И неужели прийдется намъ поскорбѣть о немъ, снова говоря съ псалмопѣвцемъ: "Озоба й вепрь отъ дубравы и уедиенный дивій пояде й"!.. ["пошкодив її вепр із лісу і самотній дикий звір об'їв її" - цитата з 79 псалому - ІП]

1865 г.

*Орфографію тексту збережено

Джерело: "Рідна країна"

Дев’ять імен: репресована свобода

Народи Балтії у 1918-1920 рр. зуміли здобути та захистити незалежність. У Литві, Латвії та Естонії утворилися національні держави. Втім, у 1940 р. після окупації балтійських держав Червоною армією, між жорна радянських репресій потрапили представники усіх груп політичних еліт трьох країн, без різниці, якою була їхня попередня орієнтація – демократична чи вождистська.

Член РУП Дідковський – організатор Уралу

Він народився в Житомирі. Закінчивсь кадетський корпус в Києві. Друкував українські видання в Петербурзі. Повернувся в Україну для розгортання РУП. Закінчив університет в Женеві. Партизанив на Уралі, який вже добре пізнав. Саме він прийняв і поселив царську родину в Єкатеринбурзі, яка у подальшому була розстріляна. Його ім’я носить гора – одна з трьох найвищих на Уралі.

Данило Скоропадський. "Валет" у колоді карт МГБ СССР

"33-літній принц України одного дня може стати центральною фігурою у великім повстанні, від якого може залежати доля Європи і України", - так наприкінці 1930-х років писали у пресі про гетьманича Данила Скоропадського після його поїздки до США та Канади за дорученням батька. З 1941 року син Павла Скоропадського став об'єктом уваги радянських спецслужб під оперативним псевдо "Валет".

Життя на війні та поза нею. Уривок з книги Івана Гоменюка "Мурашник. Нотатки на манжетах історії..."

Багато науковців називають Першу світову війною технологій. Справді, безліч технічних новинок і новацій випробовувалися саме тут. Зросла роль авіації, яку раніше воєначальники вважали дорогою й непотрібною розвагою. Авіатори були потрібні для розвідки та спостереження, набувала поширення бомбардувальна авіація, а повітряні бої вже не були дивиною навіть на Східному фронті.