Що таке перемога України?

Що таке «перемога»? Це питання постійно ставлять кожному американському чиновнику, кожному експерту, на всіх публічних дебатах, присвячених Україні, часто буркотливим, вимогливим тоном, начебто на це питання важко відповісти. У самій Україні – в офісі президента, у Міноборони, у МЗС, у приватних квартирах, на передовій – це питання взагалі не сприймається як складне.

Статтю Енн Епплбом на українську мову переклав історик Сергій Громенко. Повний текст перекладу опублікований на сайті "Локальна історія"

Під час попереднього візиту до Зеленського у квітні 2022 року масштаб помилки Путіна лише ставав зрозумілим. Ця зустріч здавалася імпровізованою, майже випадковою; вона була організована на льоту, за допомогою шаленої серії текстових повідомлень, у дні відразу після хаотичного виведення російських військ з північної частини країни. Ми сіли на поїзд до Києва, якого не було в жодному розкладі; у затемненому центрі міста було відкрито лише один ресторан.

У Бучі, передмісті Києва, яке було окуповано російськими військами, ми спостерігали, як солдати і техніки ексгумували тіла з братської могили за церквою. У той час у війні настав перелом: росіяни, не зумівши взяти Київ із півночі за перший місяць боїв, готувалися наступати зі сходу. Після нашої зустрічі помічник Зеленського надіслав нам електронною поштою список озброєнь, необхідних українській армії для відбиття цього наступу, сподіваючись, що ми донесемо це повідомлення до Вашингтона.

Коли ми знову приїхали туди кілька тижнів тому, світло горіло, ресторани були відкриті, а поїзди ходили за передбачуваним розкладом. У кафе на вокзалі подавали латте з вівсяним молоком. Буча — це будівельний майданчик із абсолютно новим господарським магазином для тих, хто самостійно ремонтує пошкодження, отримані під час війни. Розмова із Зеленським тепер більш формальна, із синхронним перекладом, відеооператором та безліччю англомовних помічників.

Сам Зеленський більшість часу говорив англійською — за його словами, у нього було набагато більше практики. Але за більш відточеною презентацією зберігалися напруженість і невизначеність, що підживлювалися відчуттям того, що ми знову перебуваємо на переломному етапі, знову в момент, коли ухвалюватимуться ключові рішення, у Києві, звичайно, але особливо — у Вашингтоні.

Бо, хоча війна не програна, вона ще не виграна. Херсон вільний, але перебуває під постійними атаками. Ресторани Києва відкриті, але біженці ще не повернулися додому. Зимовий наступ Росії припинився, але на момент написання цієї статті, у середині квітня, неясно, коли розпочнеться літній наступ України. Поки він не почнеться, вірніше, поки він не закінчиться, переговори про майбутнє України та її кордони, відносини України з Росією та Європою, остаточний статус Кримського півострова – також не можуть розпочатися.

Прямо зараз Путін, здається, все ще вірить, що довга, затяжна війна на виснаження, зрештою, поверне йому імперію: безпорадні західні союзники України втомляться і здадуться; можливо, Дональд Трамп виграє перевибори та об'єднається з Кремлем; Україна відступить; українці будуть приголомшені величезною кількістю російських солдатів, хоч би якими погано озброєними та навченими вони були.

Це війна за фундаментальне визначення не тільки демократії, а й цивілізації, битва "за те, щоб показати всім іншим, включаючи Росію, повагу до суверенітету, прав людини, територіальної цілісності; як поважати людей, не вбивати людей, не ґвалтувати жінок, не вбивати тварин, не брати те, що тобі не належить". Якщо Україна, котра вірить у верховенство права і права людини, зможе здобути перемогу над набагато більшим, набагато авторитарнішим суспільством, і якщо вона зможе зробити це, зберігши свої власні свободи, то аналогічні відкриті суспільства та рухи по всьому світі теж можуть сподіватися на успіх.

Після російського вторгнення венесуельський опозиційний рух вивісив український прапор перед будівлею посольства своєї країни у Вашингтоні. Парламент Тайваню захоплено привітав українських активістів минулого року. Не всіх у світі турбує ця війна, але для будь-кого, хто намагається перемогти диктатора, вона має величезне значення.

Незвичайний характер цієї низової бойової сили, нарівні з її ще більш незвичайним набором фізичних і технологічних можливостей, допомагає пояснити, чому українців недооцінювали на початку конфлікту і чому їхні можливості так важко оцінити зараз. Вашингтон і Брюссель думали, що у війні, за словами Резнікова, "велика радянська армія боротиметься з маленькою радянською армією", і що велика радянська армія, звісно ж, переможе.

Але після російського вторгнення в Крим у 2014 році "першими людьми, які стали захисниками, були добровольці з Майдану", зазначив Резніков, маючи на увазі революцію в Україні проти її автократичного президента, підтримуваного Росією. "Вони взяли гвинтівки і пішли на схід". Того ж року патріотично налаштовані молоді українці також пішли працювати в оборонну промисловість або створили неурядові організації, які досі підтримують військових.

Стара українська армія формувалася роками негативного відбору, залучаючи найменш освічених та найменш амбітних людей. Нову зараз формують найосвіченіші та найамбітніші. Останніми місяцями ця армія еволюціонувала ще більше.

Іноді війну описують як битву між автократією та демократією чи між диктатурою та свободою. Правду кажучи, різниця між двома противниками має не лише ідеологічний, а й соціологічний характер. Боротьба України проти Росії протиставляє гетерархію ієрархії. Відкрите, мережеве, гнучке суспільство – яке одночасно сильніше на низовому рівні та глибше інтегроване з Вашингтоном, Брюсселем і Кремнієвою долиною, ніж будь-хто передбачав, – бореться з дуже великою, дуже корумпованою державою, керованою "згори донизу".

З одного боку, фермери захищають свою землю, а інженери у 20 з чимось років творять очі в небі, використовуючи інструменти, знайомі інженерам у 20 з чимось років у будь-якому іншому місці. З протилежного боку командири посилають на забій хвилі погано озброєних призовників – точно так, як колись Сталін посилав штрафбати проти нацистів – під керівництвом диктатора, одержимого стародавніми кістками.

Що таке "перемога"? Це питання постійно ставлять кожному американському чиновнику, кожному експерту, на всіх публічних дебатах, присвячених Україні, часто буркотливим, вимогливим тоном, начебто на це питання важко відповісти. У самій Україні – в офісі президента, у Міноборони, у МЗС, у приватних квартирах, на передовій – це питання взагалі не сприймається як складне.

Перемога означає, по-перше, що Україна зберігає суверенний контроль над усією територією, яка знаходиться в межах її міжнародно-визнаних кордонів, включаючи землі, захоплені Росією з 2014 року: Донецьк, Луганськ, Мелітополь, Маріуполь, Крим. "Кожен сантиметр наших 603 550 квадратних кілометрів", – говорить Кулеба. Українці вважають, що фактична здача території Росії у 2014 році наштовхнула Путіна на думку, що він може взяти більше, і не хочуть повторювати помилку.

Замість того, щоб покласти край конфлікту, припинення вогню, яке залишить великі території України під контролем Росії, може дати їй стимул перегрупуватися, переозброїтися та спробувати ще раз. Вони також вказують, що територія, яка перебуває під контролем Путіна, – це місце злочину, простір, де репресії, терор та порушення прав людини відбуваються щодня. Українці, які залишаються на окупованих територіях, наражаються на постійний ризик втратити свою власність, свою ідентичність та своє життя. Жоден український лідер не може відмовитися від ідеї їхнього порятунку.

Перемога означає, по-друге, що українці – у безпеці. У безпеці від терактів, у безпеці від обстрілів, у безпеці від ракет, випущених по автостоянкам супермаркетів. Зеленський каже про безпеку "для всього. Від шкіл до технологій, для всього у сфері освіти, медицини, на вулицях. У цьому полягає ідея. Для енергетики. Для всього". Безпека означає, що аеропорти знову відкриваються, біженці повертаються, іноземні інвестиції поновлюються, а будинки можна відновлювати, не побоюючись, що їх зруйнує ще одна російська ракета.

Щоб досягти такої безпеки, Україні знову ж таки знадобиться щось більше, ніж припинення вогню. Країна має бути вбудована в якусь структуру безпеки, достатньо надійну, щоб їй можна було довіряти, на кшталт НАТО, якщо не саму НАТО. Україні також доведеться переосмислити себе як прифронтову державу, подібну до Ізраїлю чи Південної Кореї, з оборонною промисловістю світового рівня та великою постійною армією. Стримування – це найважливіша гарантія миру.

Перемога означає, по-третє, справедливість. Справедливість для жертв війни, для людей, які втратили свої домівки чи кінцівки, для дітей, яких забрали у їхніх батьків. Правосуддя може бути відновлено різними способами: через репарації, через передачу захоплених чи підсанкційних російських активів або через Міжнародний кримінальний суд, який нещодавно видав ордер на арешт Путіна за викрадення українських дітей та депортацію їх до Росії.

Більш важливим, ніж засоби відправлення правосуддя, є сприйняття справедливості – ані Путін, ані Росія не можуть насолоджуватися безкарністю. Жертви потребують визнання того, що вони стали несправедливою мішенню. Поки такої справедливості не буде досягнуто, мільйони людей не відчують, що війна закінчилася, і не припинять спроб домогтися репарацій чи помсти.

Перемогу можна визначити. Але чи можна її досягти? Частина відповіді – військова, технічна, логістична. Проте частково відповідь має політичний і навіть психологічний характер.

Українська теорія перемоги включає всі ці елементи.

У російській історії воєнні перемоги часто зміцнювали самодержавство. Завоювання Потьомкіна зміцнили Єкатєріну Велику. Перемога Сталіна над Гітлером зміцнила його режим. Навпаки, військові невдачі часто призводили до політичних змін. Втрати Росії від Німеччини під час Першої світової війни допомогли розпочати Російську революцію. Втрати Росії в Афганістані у 1980-х роках допомогли запустити реформи горбачовських років, які, своєю чергою, призвели до розпаду Радянського Союзу.

Українцям потрібен подібний воєнний успіх, який матиме достатню символічну силу, щоб добитися змін у Росії. Можливо, це не означає революцію чи навіть зміну керівництва. Важливо лише одне: російські лідери мають дійти висновку, що війна була помилкою, і Росія має визнати Україну незалежною країною, яка має право на існування. Іншими словами, російська еліта повинна пережити внутрішній зсув, подібний до того, що привів французів до припинення їхнього колоніального проекту в Алжирі на початку 1960-х років – зміна, яка супроводжувалася крахом французького конституційного порядку, спробами вбивств і провальним державним переворотом.

Повільніше, але таке ж глибоке зрушення відбулося у Великобританії на початку 20 століття, коли британський правлячий клас був змушений припинити говорити про ірландців як про селян, нездатних керувати власною державою, і дозволити їм створити її. Коли це станеться у Росії, війна закінчиться. Не припиниться, не відкладеться на місяць чи на рік – закінчиться.

Ніхто не знає, як і коли відбудуться ці зміни, чи то наступного тижня, чи наступного десятиліття. Але українці сподіваються, що зможуть створити умови, за яких можуть статися політичні потрясіння та поворотні події. Можливо, сучасний еквівалент Цусімської битви – це ще одна російська військово-морська катастрофа чи відвоювання міста Маріуполя, повна руйнація якого російськими військами у березні минулого року запровадила новий стандарт жорстокості та жаху у Європі після Другої світової війни.

Але найсильніший символ – це Крим. Анексія Криму 1783 року надихнула Путіна на любов до Потьомкіна. Власна окупація та анексія Криму Путіним у 2014 році омолодили його президентство. Гасло "Крим наш" поширилося Росією у пориві імперіалістичних емоцій та радянської ностальгії, відтворено на плакатах і футболках, надихнувши безліч мемів. Цього року Путін відзначив річницю анексії відвідуванням півострова, манірно прогулюючись дитячим центром та художньою школою в компанії місцевих чиновників.

Крим став символом і для українців. Вторгнення 2014 року ознаменувало початок війни Росії з Україною; подальша анексія попередила українців, що міжнародна правова система їх не захистить. Історія кримських татар, мусульманського народу, що становив більшість населення півострова до приходу Потьомкіна, перегукується з історією решти країни: татари були об'єктами репресій, залякування та етнічних чисток як за царського, так і за радянського правління. У 1944 році Сталін депортував їх усіх, близько 200 000 осіб, до Центральної Азії. Вони повернулися лише після 1989 року.

Знаючи, що Крим перетворюється на фортецю, українці говорять про "військово-політичне" звільнення Криму, а не про суто воєнний контрнаступ. Передбачається, що після того, як вони перекриють дороги, залізниці та водні шляхи, що ведуть на півострів, і завдадуть ударів по військовій інфраструктурі за допомогою дронів, багато жителів Росії, особливо недавні іммігранти, переконаються, що їм краще жити десь у іншому місці. Повідомляється, що деякі з них уже втекли після вибуху на мосту через Керченську протоку (яку з'єднує Крим з Росією) та інших вибухів на півострові. "Крим ми візьмемо без бою", – сказав Резніков.

У західних столицях стурбованість наслідками поразки Росії призвела до того, що надто мало часу було витрачено на роздуми про наслідки української перемоги. Зрештою, українці не єдині, хто сподівається, що їхній успіх може підтримати цивілізаційні зміни. Росія у тому вигляді, в якому вона керується нині, є джерелом нестабільності не лише в Україні, а й у всьому світі.

Російські найманці підтримують диктатури Африці; російські хакери підривають політичні дебати та вибори у всьому демократичному світі. Інвестиції російських компаній утримують диктаторів при владі у Мінську, у Каракасі, у Тегерані. Перемога України негайно надихнула б людей, які борються за права людини та верховенство права, де б вони не були. У нещодавній розмові у Вашингтоні білоруський активіст розповів про плани своєї організації з реактивізації білоруського опозиційного руху. На даний момент вона все ще працює таємно, підпільно. "Всі чекають контрнаступу", – сказав він.

І він правий. Українці чекають на контрнаступ. Європейці, Схід і Захід, чекають на контрнаступ. Жителі Центральної Азії чекають на контрнаступ. Білоруси, венесуельці, іранці та інші люди по всьому світу, чиї диктатури підтримуються росіянами, – усі вони теж чекають на контрнаступ. Цієї весни, цього літа, цієї осені Україна отримує шанс змінити геополітику на ціле покоління. І Сполучені Штати також.

Андрій Андрушків: "Дереву пам'яті потрібен гумус з історій"

Публічне інтерв'ю із магістром богослов'я, військовослужбовцем ЗСУ Андрієм Андрушківим у рамках виставки ГОЛОСИ Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Котлета по-київськи. За лаштунками найганебнішої промови президента Буша

Сьогодні багато хто справедливо обурюється ідіотським меню на честь початку російського головування в Радбезі ООН. Саме це головування означає остаточний колапс світової безпекової архітектури. Раду Безпеки ООН очолює агресор. Тому котлета по-київськи у тому меню асоціюється із промовою, яку виголосив президент США Джордж Буш 1 серпня 1991 року у Верховній Раді України.

Вибір в умовах безнадії: Йосиф Зісельс у розмові із Мирославою Барчук

Подія за участі дисидента та громадського діяча Йосифа Зісельса і журналістки, телеведучої Мирослави Барчук відбулась 23 травня у просторі Українського ПЕН. Публікуємо текстову версію розмови на тему "Вибір в умовах безнадії", яку записала Таня Миронишена.

Степан Ленкавський: «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за Неї»

6 липня виповнюється 120 років від дня народження Степана Ленкавського, одного із засновників та ідеологів Організації українських націоналістів, автора "Декалогу ОУН", в якому він виклав основні морально-етичні засади учасника національно-визвольних змагань. Саме принципова і непримиренна позиція до ворогів української державності послужила підставою для заведення на нього органами нкгб оперативної справи і планування заходів щодо його ліквідації.