Народження ОУН

28 січня - 3 лютого в одному з готелів Відня відбувся Конгрес українських націоналістів, у якому взяли участь 30 осіб. Більшість делегатів були українськими емігрантами (вихідцями з Галичини і Наддніпрянщини), лиш четверо, які представляли Українську військову організацію та Союз української націоналістичної молоді приїхали з теренів України. У ніч з 2 на 3 лютого о 0:33 хв, як свідчить протокол, ухвалили статут нової організації. Саме цей момент можна вважати часом народження ОУН.

Підготовка до створення єдиної організації завершилася на середину 1928 року. Але сам об'єднавчий з'їзд вдалося провести лише на початку наступного року. Він відбувався 28 січня - 3 лютого в одному з готелів Відня на провулку Канта.

У роботі Конгресу українських націоналістів (так називалися установчі збори) взяло участь 30 осіб. Більшість делегатів були українськими емігрантами (вихідцями з Галичини і Наддніпрянщини), лиш четверо, які представляли Українську військову організацію та Союз української націоналістичної молоді приїхали з теренів України.

Учасники зборів працювали в кількох тематичних комісіях - ідеологічній, військовій, культурно-освітній, соціально-економічній.

Спершу озвучували спеціально приготовлені реферати, а загальна дискусія відбувалася під час двох днів пленарного засідання. Судячи із протоколів зустрічі, дискусії між учасниками Конгресу були гострими. Визначалися щодо спільного бачення майбутнього України, її політичного устрою, соціально-економічної політики, місця в світі.

Не менш завзято обговорювали діяльність стоворюваної організації.

Представники СУНМ, які брали участь у Конгресі, навіть готувалися до можливого демаршу: якщо б ухвалили рішення про ОУН як легальну політичну силу, вони збиралися залишити збори. Не підтримка рішень Конгресу делегатами, які представляли українські терени, могла суттєво підважити легітимність Конгресу як виразника українського націоналістичного руху. Це розумів Євген Коновалець, який не хотів, аби ОУН стала лиш черговим еміграційним об'єднанням. Тому окремо переговорив з представниками Краю (так називали делегатів з Галичини).

Врешті, прагнення учасників нарад до єднання перемогло, і збори пройшли без демаршів.

У ніч з 2 на 3 лютого о 0:33 хв, як свідчить протокол, ухвалили статут нової організації.

То ж саме цей момент можна вважати часом народження ОУН.

Компроміс знайшли: остаточний формат діяльності залишався відкритим. Коновалець розумів, що спроба одразу обрати конкретний шлях розвитку організації могла б зробити нереальною саму її появу.

Тому він не намагався протиснути власне бачення (а станом на 1929 рік полковник схилявся до легальної організації), але й згодом змінив його, підтримавши радикальну позицію молодих крайовиків. Саме вони в наступні роки замінили в підпільному збройному русі покоління Коновальця.

Без його зваженого лідерства й підтримки тяглість при зміні поколінь, напевно, не була б втілена.

В 1932 році у листі до члена Проводу ОУН Дмитра Андрієвського він писав: "Ми зініціювали націоналістичний рух, допомогли йому оформитися, ми даємо йому ще й тепер ін'єкції, але ми вже його не ведемо… На західних землях той рух виявляє більш радикальні тенденції, ніж декому з нас бажане. Не виключено, що ми в недалекому часу опинимося супроти того руху в ролі батьків, без відповідного впливу на його подальший розвій.

З того ми мусимо, як ті, що вважають себе Проводом, точно здавати собі справу, коли певного дня не маємо опинитися в досить неприємному становищі. Молодий націоналістичний рух на західних землях нас ще толерує, я певний, одначе, з його скріпленням і внутрішнім оформленням, він, коли ми не намагатимемося знайти з ним спільну мову, витворить свій власний провід".

Через вісім років після написання цих слів, вже після смерті Коновальця, саме так і сталося - ті, хто ще зовсім молодими долучилися до ОУН, взяли на себе керівництво організацією. Вони вже були підготовлені до такої відповідальності. Готові, бо в момент політичного дозрівання мали розуміння і підтримку досвідченого керівника організації.

Одним із нового покоління став Василь Кук. У 1950-му він сам стане керівником ОУН, а на момент її появи та бурхливих дискусій про формат роботи та відносин з УВО, йому було лише 16 років.

То ж ці події відбувалися без його участі, але не без його оцінки. "Я не хочу до ОУН, я хочу до УВО", - пригадував він свою тогочасну позицію. Адже перша з організацій для молодого Василя була лиш незнаною назвою, тоді коли друга вже стала легендою.

Фрагмент книги "Василь Кук. Біографія покоління".

«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

"Сто днів" або останній король: епізод з історії визвольних змагань литовського народу

Кожному в Україні, мабуть, відомі події Української революції. Зокрема, обставини реставрації гетьманської влади у 1918 році. Втім, спроби повернення до історичних форм правління, у ту добу боротьби за незалежність колишніх підневільних Росії народів, характерні не лише для України. Подібне відбулося і у Литві. Майже одночасно з реалізацією ідей українського ІІ Гетьманату народився литовський монархічний проект.