Ярослав Гайвас належав до особливої категорії об’єктів оперативної розробки органів нквс / кдб – ідейних, переконаних, грамотних, добре підготовлених для підпільної роботи, які здобули хорошу освіту й пройшли велику школу боротьби, конспірації, перебування в тюрмах і таборах. Таких, на думку чекістів, не можна було ані завербувати, ані схилити до відмови від антирадянської діяльності. Тож їх мали тримати в полі зору і вигадувати способи, як мінімізувати активність.

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945-му. Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування доволі специфічного методу, як "лагідне" вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

У липні 1945-го до Української греко-католицької церкви у Празі зайшов помолитися високий худорлявий чоловік років 30. То був Василь Чижевський, кур'єр Степана Бандери. Він повертався із західноукраїнських земель, де зустрічався з Головнокомандувачем УПА Романом Шухевичем. У церкві натрапив на давнього знайомого по роботі в ОУН Ярослава Мороза. Той сказав, що збирається поїхати до Львова, щоб розшукати кур'єра на псевдо "Демид", якого Бандера ще пів року тому послав із завданням і від якого досі не було жодних звісток. Чижевський зізнався, що це його псевдо.